Proceedings of the International scientific and practical conference ―Ukrainian Forum of Scientific Strategies‖ (April 6-8, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. – Kharkiv, Ukraine, 2026. - 275 p.

36 простору, що перебуває під контролем чи у спільному користуванні міжнародного співтовариства [1]. Агресивне захоплення території без згоди суверенної держави порушує принципи Статуту ООН, а також суперечить практиці Міжнародного Суду ООН, який неодноразово наголошував на незаконності набуття територій шляхом сили [2, 3]. 11 років тому, 27 березня 2014 року на 68-й сесії Генеральної Асамблеї ООН (далі – ГА ООН), була ухвалена резолюція № 68/262 «Про територіальну цілісність України». Засідання Генасамблеї ООН було скликане спеціально після окупації росією, території Кримського півострова. Резолюція ГА ООН 68/262, підтвердила суверенітет і територіальну цілісність України в її міжнародно визнаних кордонах, закликала всі держави, міжнародні організації та спеціалізовані установи не визнавати будь-які зміни статусу Автономної Республіки Крим та міста Севастополя на основі так званого «референдуму», який відбувся 16 березня 2014 року та утримуватися від будь-яких дій або кроків, які могли б бути витлумачені як визнання будь-яких таких змін [4]. Протиправні дії з боку росії, мають всі ознаки акту збройної агресії, визначеного у статті 3, пунктів (a), (b), (e), (c) Резолюції ГА ООН № 3314 (XXIX) від 14 грудня 1974 року «Визначення агресії». Відповідно до положень цього документа, агресією визнається вторгнення або напад збройних сил однієї держави на територію іншої, а також будь-яка військова окупація, навіть тимчасового характеру, що є наслідком такого вторгнення [5]. Фактичне введення та перебування збройних сил росії на території Кримського півострова, всупереч суверенітету України, блокування українських військових частин та захоплення адміністративних будівель свідчать про насильницьке захоплення території суверенної держави. Такі дії порушують імперативні норми міжнародного права (jus cogens), зокрема принцип невикористання сили (ст. 2 п. 4 Статуту ООН) та принцип поваги до суверенітету і територіальної цілісності держав, закріплені в Гельсінському заключному акті Наради з безпеки та співробітництва в Європі 1975 року [2].