Proceedings of the International scientific and practical conference ―Modern Science and Education‖ (April 10-12, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. – Paris, France, 2026. - 217 p.

142 цінності, здатність підтримувати внутрішню рівновагу та адаптуватися до нової життєвої ситуації. Таке розуміння спирається на низку взаємодоповнювальних теоретичних підходів. Самоприйняття розглядається як одна з базових складових психологічного благополуччя, пов‘язана з автономією, управлінням середовищем, особистісним зростанням, позитивними взаєминами та наявністю життєвих цілей [6, с. 1-28]. У цьому підході воно означає не поверхове задоволення собою, а здатність зберігати реалістичне, цілісне й водночас позитивне ставлення до себе, визнаючи складність власного досвіду, обмеження і внутрішні суперечності. У ширшій перспективі психічне здоров‘я пов‘язується не лише з переживанням позитивних емоцій, а й із внутрішньою інтеграцією, суб‘єктністю, особистісним розвитком і смисловою визначеністю, що дозволяє розглядати самоприйняття як важливу умову цілісного функціонування особистості [7, с. 227-268]. Водночас тривале психоемоційне напруження, дистрес і перевищення адаптаційних можливостей організму пов‘язані не лише з емоційним виснаженням, а й із погіршенням якості життя та психологічного функціонування [8, с. 13-30]. У цьому контексті самоприйняття розглядається як внутрішній чинник, який послаблює негативні наслідки дистресу й підтримує особистісну стійкість. Близьким до цього є підхід, у межах якого симптом і внутрішній дистрес пов‘язуються з порушенням балансу між цінностями, потребами та способами адаптації, а самоприйняття виступає умовою зменшення внутрішнього розщеплення між переживанням вразливості, тілесних змін і потребою зберігати цілісність та самоцінність [9]. Додатково таке бачення узгоджується з підходом, згідно з яким інтеграція травматичного або кризового досвіду може ставати не лише способом психологічного виживання, а й підґрунтям для переосмислення життя, зміни ціннісних орієнтирів і внутрішнього розвитку [10, с. 1-18]. Саме тому самоприйняття у контексті тяжкої хвороби доцільно розглядати не як пасивне примирення з власним станом, а як активний внутрішній процес, що допомагає