Proceedings of the International scientific and practical conference ―Oxford International Science Forum‖ (April 17-19, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. - Oxford, United Kingdom, 2026. - 367 p.

352 – У значно гірших умовах опинилися ті, хто рятувався на інших пароплавах: вони були віддані власній долі і деяким біженцям довелося пройти через випробування...». (Русские беженцы за границей // Юж. слово. 1919. 30 авг. (12 сент.). 6. Ganado A. P. 327. 7. Коледж знаходився у будівлі, зведеній на початку ХІХ ст. у стилі неоготики та відомій як вілла Сент-Ігнатіус (спершу належала купцю Дж. Ватсону). 1846 перетворена на протестанський, пізніше – єзуїтський коледж, який на той час пустував; англійські єзуїти вирішили закрити його в 1907 через брак коштів. Коледж займав дуже велику територію на східному схилі затоки Баллути… 8. Маниович А. С. 181. 9. Згідно з А. Ганадо, Едуардса і його племінницю разом з іншими біженцями «спершу помістили в порожні військові казарми в Сент-Ендрю і Сент-Джордже. Коли мусили переїхати в Сент-Ігнатіус, їм надали приміщення завдяки сприянню мальтійського друга, графа Каруанна Гатто 10. (Ganado A. P. 327). 11. За матеріалами: «Історія та спадщина Мальти». Проєкт на вебсайті: https://vassallohistory.wordpress.com/uprisings-revolts/ 12. Під час І Світової війни відбулися чотири битви під Іпром (Бельгія). Г. Плумер (1857-1932), командувач 2-ї армії британських експедиційних сил, прославився в Мессінській операції (Mesen – село на території Бельгії) під час третьої Іпрської битви (червень 1917). З квітня 1919 по травень 1924 – губернатор і головнокомандувач на Мальті. 13. «…Майор Сміт дивився бюст лорда. Бюст справив фурор» – записав Едуардс у щоденнику 29 березня 1920 (Маниович О. С. 187). Нині – в приватній колекції президента Національного історичного товариства Мальти, доктора Альберта Ґанадо. 14. Перші ескізи «Дами в кріслі» були виконані у січні 1920 за уявою. У березні в студію «прийшла В. Лихачева і її сестра красуня князівна Дедешкеліані. Яка чарівність жінки, попросив її позувати, на що вона з захватом відповіла згодою. Це може бути моя ―лебедина пісня‖, но какая прекрасная» – записав Едуардс у свій щоденник 15 березня 1920 (Маніович О.