Proceedings of the International scientific and practical conference ―Oxford International Science Forum‖ (April 17-19, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. - Oxford, United Kingdom, 2026. - 367 p.

49 нормативних актів у сфері нефінансової прозорості в історії ЄС - вона поширює обов'язкові вимоги до розкриття інформації про ділову етику та протидію корупції на понад 50 000 компаній[1]. Для України як країни-кандидата на вступ до Європейського Союзу імплементація CSRD у частині антикорупційного розкриття є одночасно юридичним зобов'язанням у рамках євроінтеграції та стратегічною можливістю для формування інституційного середовища доброчесності, що сприятиме залученню інвестицій у повоєнну відбудову. Водночас правові виклики адаптації антикорупційних стандартів цієї Директиви залишаються недостатньо дослідженими у вітчизняній науці. Директива CSRD замінила попередню Директиву про нефінансову звітність[2] та суттєво розширила вимоги до змісту звітності щодо боротьби з хабарництвом та корупцією. Ключовими нововведеннями Директиви CSRD у цьому контексті є запровадження стандарту ESRS G1 «Ділова поведінка», що вимагає деталізації антикорупційних стратегій, вимогу обов'язкового незалежного аудиту антикорупційних показників, поширення цих вимог на компанії третіх країн, що працюють у ЄС, а також принцип подвійної суттєвості, що вимагає розкриття як впливу корупційних ризиків на компанію, так і впливу самої компанії на рівень доброчесності в бізнес-середовищі[3]. З інституційної точки зору Директива CSRD формує нову систему антикорупційної прозорості, засновану не на добровільних програмах комплаєнсу, а на обов'язкових стандартах із механізмами верифікації. Аналіз чинного законодавства України свідчить про наявність системних викликів, що перешкоджають ефективній імплементації антикорупційної складової Директиви CSRD. Перший з них стосується невідповідності Закону України «Про запобігання корупції» новим стандартам, оскільки ст. 62 цього Закону, що регламентує антикорупційні програми юридичних осіб, орієнтована на формальну наявність політик[4], тоді як Директива CSRD вимагає розкриття конкретних метрик та результатів їх реалізації. Другим ключовим правовим викликом є відсутність інституту обов‘язкового незалежного аудиту антикорупційної звітності. В Україні аудит традиційно обмежений фінансовими