Proceedings of the International scientific and practical conference ―Toronto Congress of Advanced Research‖ (April 20-22, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. – Toronto, Canada, 2026. - 174 p.

56 залучення організованих злочинних угруповань до нелегальної торгівлі об’єктами культурної спадщини. Автори підкреслюють, що руйнація культурних цінностей, привласнення елементів нематеріальної спадщини та цілеспрямовані спроби витіснення національної пам’яті розглядаються як складова свідомої політики РФ, спрямованої на підрив української ідентичності. У цьому контексті збереження культурної спадщини набуває характеру екзистенційного виклику. Вони також зазначають, що процес виявлення, ідентифікації та повернення викрадених культурних цінностей є складним багатоетапним завданням, яке потребує координації зусиль державних органів, правоохоронних структур і міжнародних партнерів, а також реалізації таких заходів: - формування стабільної державної політики у сфері повернення культурних цінностей; - впровадження окремої бюджетної програми для пошуку та реституції культурних об’єктів; - створення національного органу, відповідального за координацію процесів реституції; - систематичний моніторинг міжнародних аукціонів та ідентифікація українських артефактів за кордоном [2, с. 142-147]. Ж. Бучко та А. Стецюк [3, с. 20-27] у своєму дослідженні зосереджуються на явищі «військового урбіциду», під яким розуміють цілеспрямовану практику руйнування міст разом із їхньою культурною спадщиною в умовах збройного конфлікту. На думку авторів, російська агресія стала безпрецедентним випробуванням для українських міст і пам’яток культури з часів Другої світової війни. Її мета полягає не лише у фізичному знищенні інфраструктури, а й у свідомій спробі «викреслити історичну пам’ять» через руйнування архітектурних пам’яток, історичних будівель, культових споруд, музейних колекцій та елементів міської ідентичності.