Proceedings of the International scientific and practical conference ―The Hague Conference on Science and Public Policy‖ (May 8-10, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. – The Hague, Netherlands, 2026. - 232 p.

202 Відмова від однобічного погляду на дитячу психіку обумовлена складністю самої природи розвитку людини. Розгляд дитини виключно через призму медицини (психіатрії) або виключно через психологію призводить до втрати важливих факторів, що впливають на здоров'я. Біопсихосоціальна модель Дж. Енгеля [1] стверджує,що що будь-який стан дитини — це переплетення трьох рівнів: перший рівень - біологічний: зокрема генетика, стан нервової системи, гормональний фон (сфера психіатрії). Другий рівень – психологічний, це самооцінка, емоційний інтелект, когнітивні установки. Третій рівень – соціальний, це середовище в якому знаходиться дитина, тобто сім'я, школа, стосунки з однолітками. Важливо врахувати, якщо лікувати депресію підлітка лише пігулками, але не змінити токсичну атмосферу в родині (соціум) і не навчити його справлятися зі стресом (психологія), рецидив неминучий. Відомий психолог у психології розвитку Е.Еріксон у своїй епігенетичній концепції показав, що дитина проходить через певні стадії, на кожній з яких вона вирішує внутрішній конфлікт (наприклад, довіра проти недовіри) [2]. Розглядаючи теорію прив'язаності Дж. Боулбі, то Цей підхід доводить, що формування мозку дитини та її гормональної системи напряму залежить від якості стосунків з матір'ю або опікуном. Якщо дивитися тільки з точки зору психіатрії, то є ризик гіпердіагностики , тобто звичайні вікові кризи або реакції на стрес можуть бути помилково прийняті за патологію та «заліковані» препаратами. Пасивність дитини сприймається як об‘єкт лікування, а не активний учасник свого розвитку. Якщо дивитися тільки через з точки зору психології, то ризик пропустити патологію, то важкі стани (наприклад, ранній дитячий аутизм чи шизофренія) можуть трактуватися як «проблеми виховання», що призводить до втрати дорогоцінного часу. Диференціальна діагностика в дитячому віці є одним із найскладніших завдань, оскільки психіка дитини перебуває у стані постійної трансформації.