Proceedings of the International scientific and practical conference ―Eastern European Forum of New Discoveries‖ (May 11-13, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. – Kharkiv, Ukraine, 2026. - 208 p.

72 зростаюча кількість сервісів та складність їх взаємодій формують нові виклики для команд, що здійснюють супровід таких систем. Поняття зв'язності (coupling) є фундаментальним у програмній інженерії. Класичне визначення, запропоноване Стівенсом, Маєрсом і Константайном [2], описує зв'язність як ступінь залежності між модулями системи. Перенесення цього концепту в контекст мікросервісної архітектури ускладнюється відсутністю прямих функціональних викликів, наявністю мережевих контрактів і асинхронних взаємодій через шини повідомлень. Висока зв'язність між мікросервісами нівелює переваги архітектури: виникає феномен «розподіленого моноліту» [3], за якого незалежне розгортання сервісів стає фактично неможливим через каскадний вплив змін. Для запобігання цьому необхідні кількісні метрики, що дозволяють об'єктивно оцінювати рівень зв'язності на різних етапах розробки. Метою цієї роботи є порівняльний аналіз основних метрик зв'язності компонентів мікросервісних систем. Для досягнення мети вирішуються такі завдання: (1) систематизація метрик за типом; (2) визначення критеріїв порівняння; (3) зіставлення метрик у табличному вигляді; (4) формулювання практичних рекомендацій. 2. ОГЛЯД МЕТРИК ЗВ'ЯЗНОСТІ МІКРОСЕРВІСНИХ СИСТЕМ Аналіз літератури [4, 5, 6] дозволяє виділити три групи метрик зв'язності: структурні, семантичні та динамічні (runtime). Рис. 1 демонструє запропоновану класифікацію.