Proceedings of the International scientific and practical conference ―Cambridge Science and Education Conference‖ (May 15-17, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. - Cambridge, United Kingdom, 2026. - 429 p.

104 Не менш руйнівним виміром контр-OSINT є перенесення вектора атак безпосередньо на особистість самих дослідників, що трансформує інформаційне протиборство у когнітивний та психологічний терор. Усвідомлюючи, що більшість аналітиків з відкритих джерел є цивільними особами – журналістами, науковцями або волонтерами без інституційного захисту, – ворожі спецслужби активно застосовують тактику агресивної деанонімізації (doxxing) та транснаціональних репресій. Через мережу підконтрольних форумів у Darknet та анонімних Telegram-каналів публікуються не лише справжні імена розслідувачів, які працюють під псевдонімами, але й детальні адреси їхнього проживання, персональні дані членів родини, маршрути щоденного пересування та майстерно сфабрикований компромат. Цей психологічний тиск синхронізується з масштабними DDoS-атаками на цифрові ресурси розслідувачів та цілеспрямованим фішингом для зламу їхніх комунікацій. Більше того, державні актори починають «вепонізувати» (перетворювати на зброю) західні правові системи, ініціюючи так звані стратегічні позови проти участі громадськості (SLAPP). Використовуючи європейське законодавство про захист персональних даних (наприклад, GDPR), підставні юридичні компанії вимагають від OSINT-проєктів видалення доказових баз та ідентифікаторів проксі-осіб під загрозою багатомільйонних штрафів та блокування рахунків. Такий комплексний юридичний, кібернетичний та психологічний тиск створює потужний «охолоджувальний ефект» (chilling effect), що змушує багатьох експертів відмовитися від подальшої діяльності через об‘єктивну загрозу власній безпеці, свободі та фінансовому виживанню [8, с. 12-14]. Окрему увагу слід приділити легальним важелям: вимоги до платформ видаляти «небажаний» контент, позови проти журналістів, адміністративний тиск на фактчекінгові організації [2, с. 22]. Так, у звітах правозахисних груп зазначається, що місцеві організації, які збирають свідчення про воєнні злочини, часто стикаються з погрозами та спробами дискредитації [2, с. 23].