Proceedings of the International scientific and practical conference ―Cambridge Science and Education Conference‖ (May 15-17, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. - Cambridge, United Kingdom, 2026. - 429 p.

64 У межах психосоціального підходу корупційні настановлення можуть розглядатися як інтегральний показник психосоціальної аномалії, що проявляється у порушенні взаємозв‘язку між особистістю та соціумом, деформації ціннісно-нормативної системи та зниженні рівня соціальної відповідальності. За таких умов корупційна поведінка починає сприйматися як допустимий спосіб професійної діяльності [4]. Суттєвим чинником поширення корупційних настановлень є соціальна толерантність до корупції. Якщо корупційні практики не отримують належного суспільного осуду, вони поступово закріплюються як звичні моделі поведінки у сфері управління. Відсутність ефективного соціального контролю та недостатній рівень довіри до державних інституцій сприяють нормалізації корупційних проявів [2; 5]. Важливу роль у формуванні корупційних настановлень відіграють психологічні механізми раціоналізації. Суб‘єкти управління можуть виправдовувати власні корупційні дії низьким рівнем матеріального забезпечення, недосконалістю законодавства або поширеністю корупції в суспільстві. Подібні механізми дозволяють знижувати внутрішній моральний конфлікт та підтримувати позитивне уявлення про власну особистість навіть за умов порушення правових та етичних норм [1; 3]. Дослідження корупційних настановлень як інтегрального показника психосоціальної аномалії потребує комплексного міждисциплінарного підходу, який поєднує психологічний, соціологічний, правовий та управлінський аналіз. Профілактика корупційних проявів повинна здійснюватися не лише шляхом посилення правових санкцій, а й через формування антикорупційної культури, розвиток етичної компетентності та підвищення рівня психологічної відповідальності суб‘єктів управління [1; 5].