Proceedings of the International scientific and practical conference ―Science at the Turning Point of History‖ (May 25-27, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. – Lviv, Ukraine, 2026. - 362 p.

16 Метою дослідження є : особливостей бухгалтерського обліку трофейного озброєння у Збройних Силах України, визначення проблем його нормативного регулювання та розробка пропозицій щодо вдосконалення системи фінансового обліку такого майна. Ведення активних бойових дій на території України в умовах повномасштабного збройного вторгнення Російської Федерації зумовило появу принципово нової для вітчизняної облікової практики категорії активів — трофейного озброєння, військової техніки та матеріально-технічних засобів, захоплених у противника в ході бойових операцій. Незважаючи на те, що факти захоплення трофеїв супроводжують будь-який збройний конфлікт, чинна нормативна база бухгалтерського обліку в державному секторі України фактично не містить спеціальних норм, що регулюють порядок оприбуткування, оцінки, використання та списання трофейного майна. З правової точки зору, трофейне озброєння є майном, набутим державою в результаті бойових дій без еквівалентного відшкодування. Міжнародне гуманітарне право (зокрема, Гаазькі конвенції) визнає правомірність захоплення військового майна противника як законного призу війни. Водночас внутрішнє законодавство України не визначає особливого правового режиму трофейного майна: відсутній спеціальний закон або постанова КМУ, яка б встановлювала порядок передачі трофеїв у власність держави, їх обліку та подальшого використання. Це спричиняє правову невизначеність щодо суб'єкта права власності на захоплене майно — чи є таким суб'єктом держава в особі МОУ, чи конкретна військова частина, чи підрозділ, який здійснив захоплення. Практика показує, що трофейне майно нерідко використовується підрозділами без будь-якого документального оформлення. Захоплені транспортні засоби, засоби зв'язку, індивідуальне спорядження та боєприпаси вводяться в експлуатацію безпосередньо на передовій, не будучи поставленими на баланс підрозділу. Це призводить до хронічного заниження реального обсягу матеріально-технічних ресурсів частин у фінансовій звітності та ускладнює планування потреб у матеріальному забезпеченні. При цьому відповідальність