Proceedings of the International scientific and practical conference ―Oxford 2026: Science and Education Today‖ (May 29-31, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. - Oxford, United Kingdom, 2026. - 392 p.

77 Україна після початку повномасштабної російсько-української війни постала перед необхідністю інтегрувати у цивільне життя безпрецедентну за чисельністю спільноту демобілізованих військовослужбовців. За даними звіту Програми розвитку ООН «Адаптація до цивільного життя», станом на кінець 2025 року в Україні налічувалося понад 1,4 мільйона зареєстрованих учасників бойових дій, а разом із членами родин ветеранська спільнота сягала 5-6 мільйонів осіб, що становить близько 20 % дорослого населення країни [2]. За даними Міжнародної організації з міграції (IOM), 60 % демобілізованих мають доходи нижче прожиткового мінімуму, а 42 % активно шукають роботу при показнику 18 % серед невійськового населення [3, с. 3]. Ці цифри засвідчують, що соціальна адаптація ветеранів виходить за межі вузькогуманітарного питання й набуває характеру загальнодержавного соціально-економічного виклику, від ефективності вирішення якого залежить як добробут самих ветеранів, так і стійкість повоєнного суспільства. Аналіз сучасних статистичних даних і наукових публікацій дає змогу систематизувати бар'єри соціальної адаптації демобілізованих у чотири взаємопов'язані групи. До психологічних належать прояви посттравматичного стресового розладу (ПТСР), депресія та тривожні розлади, на які скаржиться близько 22 % ветеранів; реальна поширеність розладів імовірно є вищою, оскільки значна частина демобілізованих уникає звернення по допомогу через стигматизацію [3, с. 5]. Соціально-комунікативні бар'єри охоплюють сімейні конфлікти і розлучення, відчуження від близьких, ускладнення батьківської ролі та суспільну стигматизацію ветеранів, яка, за висновком Х. Столярук, А. Рупак і А. Доманової, перетворюється на мета-бар'єр і підсилює дію всіх інших перешкод [6, с. 403]. Економічні бар'єри відображають такі показники: 47 % демобілізованих не змогли повернутися на попереднє місце роботи, а 41 % зазначають серйозні труднощі з пошуком нової зайнятості [2, с. 28]. Інституційно-інформаційні бар'єри пов'язані з тим, що дві третини ветеранів не знають про чинні державні програми перенавчання та підтримки [2, с. 31]. Принциповою особливістю описаних бар'єрів є їх взаємопосилюючий характер: