Proceedings of the International scientific and practical conference ―Oxford 2026: Science and Education Today‖ (May 29-31, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. - Oxford, United Kingdom, 2026. - 392 p.

79 «Соціальна робота», а регулярні супервізії отримують тільки 10,3 % працівників, що створює серйозні ризики професійного вигорання і плинності кадрів [4, с. 665-666]. Емпірична розвідка практики надання послуги в територіальних громадах виявила суттєву диференціацію спроможності. До громад-лідерів увійшли Меджибізька, Миргородська, Хмельницька, Мукачівська і Стрийська територіальні громади, у яких сформовано комплексну інфраструктуру: реабілітаційні центри (зокрема «Берег Надії» у Меджибізькій громаді), ветеранські простори, інститут фахівців із супроводу та профільні управління ветеранської політики. Особливою інновацією є «Будинок Воїна» у Стрийській громаді - багатофункціональний простір, що поєднує реабілітаційну, освітню і культурну функції [4, с. 666]. Натомість у громадах з нижчою інституційною спроможністю окремі елементи інфраструктури представлені фрагментарно. Така диференціація вказує на необхідність державної політики вирівнювання можливостей громад і горизонтального поширення кращих практик через систему обміну досвідом і програм побратимства. Систематизація виявлених проблем дає змогу сформулювати комплекс рекомендацій щодо вдосконалення системи на трьох рівнях. На загальнодержавному рівні першочерговим є створення єдиного національного центру координації програм адаптації, формування єдиної бази даних ветеранів і розробка чітких покрокових протоколів надання послуги для усунення нечіткості алгоритмів, на яку вказали 46,6 % опитаних фахівців [4, с. 668]; С. Леженко та К. Майстренко обґрунтовують, що така архітектура має об'єднати державні установи, громадські організації та міжнародних партнерів у єдину інфраструктуру з прозорим розподілом фінансування [5, с. 1243]. На регіональному рівні (рівень громад) пріоритетним є створення мережі ветеранських просторів, інтеграція фахівців із супроводу в систему соціальних служб, запровадження регулярних супервізій та внутрішнього навчання персоналу [4, с. 666]. На інституційному рівні (надавачі послуг) перспективними є модель «подібний до подібного» із залученням ветеранів-