Вітальна безпека особи, суспільства і держави в умовах війни : матеріали Міжнародної науково-практичної конференції, м. Київ, 7-9 квітня 2026 р. - Київ, 2026. - 334 с.

10 катаклізмів, катастроф. Тобто, це час, коли руйнується звичний, усталений порядок, при цьому обрис майбутнього ще не повністю зрозумілий. Замість порядку настає хаос, із якого, як справедливо зазначив Фрідріх Ніцше, знову народжується порядок [1]. Яким він буде, поки сказати важко з огляду на складності прогнозування нелінійних процесів. Проте очевидно одне: людство очікує довга смуга нестабільності, а державу, як форму організації суспільства, – боротьба за своє місце в новій глобальній ієрархії. Глобальна система безпеки перебуває в глибокій кризі. Міжнародні організації вже не в змозі належно й своєчасно реагувати на виклики, що виникають. Різноспрямованість цілей провідних країн світу веде до експоненціального зростання міжнародної напруженості, генеруючи нові загрози, що змушує шукати жорсткі відповіді на зміни в обстановці з метою захисту державних інтересів. Міжрелігійні та міжцивілізаційні протиріччя набувають усе більш загрозливих рис. Виникаючі розбіжності стає практично неможливо розв’язати шляхом дипломатії та права. Особливе місце в переліку глобальних загроз займає тероризм, який так само зазнає суттєвих трансформацій. Із квітня 2014 року на сході України проводилась широкомасштабна антитерористична операція із залученням сил та засобів багатьох суб’єктів боротьби з тероризмом, використанням усього арсеналу військових методів і за ознаками фактично являла собою повноцінний локальний збройний конфлікт, ускладнений гібридними технологіями різного виду. З квітня 2018 року формат антитерористичної операції був змінений на операцію Об’єднаних сил. З початком повномасштабної військової агресії російської федерації проти України, 24 лютого 2022 року формат операції Об’єднаних сил було змінено. В Україні введено військовий стан. Тому можна стверджувати, що із початку протидії військовій агресії змінилася й парадигма мислення українського народу. Відсутність прогресивних механізмів протидії військовій агресії вказує на певну кризу наявних стратегій боротьби з цією загрозою та вимагає створення нової композитної стратегії.