Proceedings of the International scientific and practical conference ―Cambridge Education Forum‖ (June 1-3, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. - Cambridge, United Kingdom, 2026. - 206 p.

150 Останніми роками у науці все частіше говорять про те, що гуманітарним дослідженням не вистачає уваги до релігійної та духовної сфер життя людини. Довгий час світська наука вважала єдиним важливим об'єктом вивчення тільки те, що відноситься до матеріального світу, а віру чи містичний досвід відсувала на задній план як «ненаукові» речі. Проте сьогодні очевидно, що такий підхід застарів. Потрібно створити спільну мову (поняття), яка дозволить філософам, релігієзнавцям та іншим науковцям досліджувати релігійну віру та духовне життя людини, залишаючись при цьому об'єктивними та неупередженими. Спроби поєднати науку й релігію бувають вкрай протилежними: одні дослідники намагаються повністю злити їх в одне ціле, а інші — навпаки, радикально розділити й розвести в різні боки. Проте сьогодні вже ніхто не заперечує, що релігійний досвід — це реальність, яку світська наука має вивчати. Здійснити такий аналіз у межах академічного поля стає можливим завдяки залученню потенціалу філософії релігії, релігієзнавства та суміжних соціогуманітарних дисциплін. У межах цього міждисциплінарного підходу духовність інтерпретується не як абстрактна ідея, а як найвища, інтегральна система ціннісно-смислових орієнтацій людини. Саме вона виступає внутрішнім стрижнем особистості, який визначає її фундаментальне ставлення до буття, регулює поведінку в соціумі та формує вектор сприйняття навколишнього світу. Якщо подивитися на історію релігії, то пошук духовного сенсу є головним для будь-якої традиції. Наприклад, у працях таких відомих ранньохристиянських мислителів, як Максим Сповідник [3, с.145] та Ісаак Сирин [2,с.58], сенс життя чи релігійні тексти не просто осмислювалися розумом, а проживалися через внутрішній духовний досвід. Сучасні відомі релігійні автори (митрополит Антоній Сурозький [1,с.89], протопресвітер А. Шмеман [8, с.45]) кажуть, що духовний сенс з'являється тоді, коли людина орієнтується на Бога як на вищу цінність. У такому разі навіть найважчі випробування — хвороби чи смерть — перестають бути просто біологічним фактом і перетворюються на свідомий духовний подвиг, який має вищу мету.