Proceedings of the International scientific and practical conference ―Science and Society in Times of War‖ (June 5-7, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. – Kharkiv, Ukraine, 2026. - 417 p.

342 кінцівок, спричинені високоенергетичною стрілецькою зброєю, становлять 53-70% усіх випадків бойової хірургічної травми. Однією з ключових особливостей є збільшення частоти поліструктурних ушкоджень [1]. Опікові травми супроводжуються ушкодженням шкіри, м‘язів, сухожиль та суглобів, що призводить до порушення функціональної активності кінцівки, зниження працездатності та погіршення якості життя пацієнтів. Серед них - контрактури суміжних суглобів (35,8%), порушення функційпериферичних нервів (14,6%), розвиток хронічного остеомієліту (3,7%). [2]. У зв‘язку з цим особливого значення набуває фізична терапія як важлива складова комплексної медичної допомоги та реабілітації військовослужбовців. Основною метою фізичної терапії після термічних уражень верхніх кінцівок є відновлення рухливості суглобів, покращення м‘язової сили, профілактика контрактур і деформацій, а також повернення пацієнта до максимально можливого рівня функціональної незалежності. Значна увага приділяється зменшенню больового синдрому, покращенню кровообігу та відновленню координації рухів, що є важливими умовами для повернення військовослужбовця до повсякденної активності та професійної діяльності. Термічні ураження часто супроводжуються утворенням рубцевих змін, які можуть обмежувати амплітуду рухів і призводити до втрати функціональності верхньої кінцівки, тому своєчасне застосування засобів фізичної терапії має важливе значення для попередження ускладнень. Реабілітаційні заходи повинні розпочинатися на ранніх етапах лікування та здійснюватися безперервно відповідно до індивідуальних потреб пацієнта. Програма фізичної терапії підбирається з урахуванням ступеня опікового ураження, локалізації травми, загального стану військовослужбовця та наявності супутніх ускладнень. На початкових етапах реабілітації застосовують пасивні та активні вправи, дихальну гімнастику, позиціонування кінцівки та вправи на підтримання рухливості суглобів. У подальшому фізичне навантаження поступово збільшується, що сприяє зміцненню м‘язів, відновленню дрібної моторики кисті та адаптації пацієнта до виконання функціональних рухів. Комплексний підхід