Proceedings of the International scientific and practical conference ―Science at the Frontier of Progress‖ (June 8-10, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. – Paris, France, 2026. - 178 p.

149 розробленому за участю фахівців ДП «ДІПРОМІСТО» ім. Ю.М. Білоконя, зокрема у положеннях ДБН Б.2.2-12:2019 та ДБН В.2.3-5:2018. Зафіксовані у цих документах радіуси доступності (3 км або до 10 хвилин руху в урбанізованому середовищі) де-факто диктують мережеву структуру розміщення депо у структурі міст. Проте аналіз наявних вітчизняних джерел свідчить про виразний дефіцит архітектурно-центричних досліджень. Більшість праць оминають питання типологічної трансформації будівель, інтеграції мультифункціональних блоків (наприклад, центрів безпеки громад або захисних споруд) та адаптації просторової структури депо до умов функціонування під час правового режиму воєнного стану, що й окреслює головну перспективу для подальших наукових розвідок. Зарубіжний досвід проєктування та наукового осмислення об’єктів пожежно-рятувального комплексу демонструє виразний антропоцентричний та технологічний ухил. На відміну від суто інженерного чи тактичного підходу, іноземні автори та інституції розглядають пожежне депо як складну просторову екосистему. Ключовим джерелом актуальних архітектурних рішень є матеріали Station Design Conference (S.C.S.), які акумулюють досвід провідних європейських та американських проєктних бюро. Особливу цінність для тематики тез становить концепція чіткого тризонного планування, обґрунтована в цих матеріалах: розподіл будівлі на «брудну» зону (дезактивація спецобладнання від токсичних продуктів горіння), «напівбрудну» (обслуговування техніки) та «чисту» (житлові й навчальні приміщення). Цей підхід критично релевантний для України, адже закладає нові стандарти охорони здоров'я особового складу, які досі слабко відображені у вітчизняних типових проєктах. Питання функціональної інтеграції та створення мультифункціональних безпекових вузлів детально висвітлено у працях Robert C. Wirth. Автор досліджує просторову структуру так званих «станцій спільного базування» (co-location stations), де під одним дахом об’єднуються пожежні підрозділи, муніципальна поліція та служби парамедицини. Для українського контексту, особливо в межах реформи децентралізації та створення Центрів безпеки громад, ці напрацювання є теоретичним лекалом, оскільки доводять економічну та операційну ефективність архітектурної синергії різних екстрених служб. Натомість дослідження Paul Erickson фокусуються на екологічній стійкості («зеленому» будівництві) та архітектурній психології. Його праці доводять релевантність використання природного освітлення, специфічного кольорового зонування та звукоізоляції для зниження хронічного стресу й посттравматичних розладів у рятувальників, що є надважливим елементом для проектування об'єктів у країні, яка перебуває в стані війни. З прагматичного та управлінського погляду фундаментальне значення має методично- нормативна база FEMA (Federal Emergency Management Agency, США). Їхні посібники з капітального будівництва об'єктів екстрених служб зосереджені на принципах структурної стійкості (resilience) в умовах катастроф. Важливими для тез елементами тут є вимоги до повної автономності життєзабезпечення будівлі (резервне живлення, замкнуті системи водопостачання) та швидкої трансформації простору під оперативні штаби ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій. Аналіз цього пласту зарубіжної літератури дозволяє запозичити перевірені часом планувальні паттерни, зокрема принципи модульності та швидкого розгортання конструкцій, що може стати основою для формування нової архітектурно-типологічної класифікації українських пожежних депо в період повоєнного відновлення. Незважаючи на значний масив наявних праць, поза увагою дослідників залишається низка критичних аспектів, що стосуються безпосередньо об’ємно-планувальної структури сучасних пожежних депо. Головною прогалиною є відсутність типологічних рішень, адаптованих до нових реалій роботи рятувальників в умовах постійних техногенних та військових загроз. Вітчизняні архітектурні стандарти практично не враховують трансформацію області роботи пожежників, яка сьогодні виходить далеко за межі ліквідації побутових пожеж і охоплює розбір завалів, специфічне гуманітарне розмінування, парамедичну допомогу та тривалі автономні операції. Це вимагає розширення функціонального складу приміщень депо, появи нових типів тренувальних та складських зон, які наразі не мають науково обґрунтованого просторового регламенту. Крім того, поза науковим аналізом залишаються питання інтеграції підземних або заглиблених захисних споруд подвійного призначення, здатних виконувати роль резервних командних пунктів із автономним життєзабезпеченням. Для вирішення цих завдань пропонується застосувати комплексний методологічний апарат. Основним методом має стати компаративний (порівняльний) аналіз світових архітектурних патернів тризонного планування та модульного будівництва з метою їх адаптації до українського контексту. Метод функціонально-технологічного моделювання дозволить оптимізувати внутрішні