Proceedings of the International scientific and practical conference ―Science at the Frontier of Progress‖ (June 8-10, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. – Paris, France, 2026. - 178 p.

175 DOI: https://doi.org/10.64828/conf-131-2026-9 УДК 535.6 Волошко Каріна Миколаївна старший викладач кафедри живопису Харківська державна академія дизайну і мистецтв м. Харків, Україна ФАНТАСМАГОРІЯ В СТАНКОВІЙ КАРТИНІ ЯК ЗАСІБ ВТІЛЕННЯ АЛЮЗІЇ Анотація. Образність реалістичної станкової картини залишається актуальною проблемою мистецтвознавства в контексті її діалогу з глядачем. Класична реалістична станкова картина оперує впізнаваними предметами, об’єктами, живою природою, людськими постатями, проте цей набір елементів покликаний нести в собі глибший зміст і прихований сенс. Стаття присвячена втіленню художнього образу засобами фантасмагорії – тієї тонкої межі між реальним та ірреальним світами, яка актуалізується фантазією автора, що межує з фантастикою (нереальними подіями й образами). Варіативність фантасмагоричного зображення є актуальною для дослідження та розуміння, оскільки фантасмагорія, попри свою ірреальну природу, наділена реалістичними рисами, які часом складно відрізнити від фантастичних у процесі художнього пізнання. Ключові слова: твір образотворчого мистецтва, станкова картина, фантасмагорія, алегорія, реалізм. Станкова картина є самодостатнім видом мистецтва, безмовним провідником авторського задуму, втіленого в образі, що виходить далеко за межі свого буквального сюжету. Звернення митця до навіювань, фантазій, видінь і мрій, які постають ніби відгомоном вищих сил, зазвичай продиктовано або тематичним задумом, або прагненням до глибшого образного розкриття теми, покликаної занурити глядача у дивовижний світ, де переплітаються реальне та ірреальне. Саме ця межа двох світів, їхнє поєднання в безпосередній близькості, і породжує фантасмагоричність в образотворчому мистецтві. Складні теми, що торкаються вічних сенсів (смерті, народження, жертовності, насильства тощо), потребують відповідно складних композиційних та образних рішень. Одним з проявів фантасмагорії є станкова композиція «Погребіння графа Оргаса», в якій видатний іспанський митець Ель Греко поєднує реальний і потойбічний світи (іл. 1.). Сюжетна лінія картини має чітку причинно-наслідкову побудову: смерть графа та його пафосне поховання, що уособлює його земний шлях, розгортаються в нижній частині формату. У верхній частині полотна митець зображує святих Стефана та Августина на чолі зі Всевишнім, які явилися, щоб зустріти душу праведника й супроводити її до вічного Царства Божого. Таке поєднання на одній картинній площині увиразнює алюзію митця на земний шлях людського буття, де душа людини знаходить подальше безсмертя в загробному світі, в обіймах Господа. Формально багатофігурна композиція немовби поділяється на дві окремі паралельні композиції в межах вертикального формату, виконані в різних масштабах: фризову, більш статичну, – внизу; і динамічнішу, із рухом у глибину, – вгорі. Цей розподіл має конкретне призначення для трактування дії (іл. 2.). У нижній частині полотна автор розміщує людей, які завмерли в журбі над тілом графа Оргаса. Особливо привертають увагу глядача священники, що підтримують його, утворюючи своїми обіймами форму кола, яке нагадує дитину в лоні матері й несе алегорію циклічності земного життя (народження плоті та переродження душі). Центральна група поховання графа Оргаса перегукується з похованням Христа як уособленням праведника на землі. Задній план композиції несе динаміку «шляху» як «руху в засвіти», що покликаний вести погляд глядача до світлого Божественного буття.