Proceedings of the International scientific and practical conference ―Synergy of Modern Science and Education‖ (June 12-14, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. – New York, USA, 2026. - 145 p.

130 імплантатом і кістковим ложем [1; 3]. Разом із тим, відновлення рухової функції після операції є складним та багатоетапним процесом, ефективність якого значною мірою залежить від організації та змісту реабілітаційної програми. Актуальність теми зумовлена зростанням кількості операцій ендопротезування кульшового суглоба в Україні та світі, збільшенням частки пацієнтів літнього та старечого віку, що суттєво ускладнює перебіг відновлювального лікування. Відсутність уніфікованих стандартів реабілітації після цементного ендопротезування, а також специфічні медико-біологічні особливості даного методу фіксації обумовлюють необхідність розроблення науково обґрунтованих індивідуалізованих програм відновлення [4]. Метою статті є наукове обґрунтування та висвітлення технологічних особливостей фізичної реабілітації, розробленої для відновлення рухової діяльності пацієнтів після цементного ендопротезування кульшового суглоба, та оцінка її ефективності на основі результатів порівняльного дослідження. 1. Анатомо-фізіологічні передумови та особливості цементного ендопротезування кульшового суглоба Кульшовий суглоб є одним з найбільших суглобів людського тіла, що належить до типу горіхоподібних (кулеподібних) суглобів і утворений головкою стегнової кістки та кульшовою западиною тазової кістки. Його анатомічна будова забезпечує одночасно широкий діапазон рухів у трьох площинах і необхідну стабільність під час перенесення статичних та динамічних навантажень [2; 5]. Суглобова поверхня вкрита гіаліновим хрящем, що виконує амортизаційну та трофічну функції. Кровопостачання головки стегнової кістки відбувається переважно через медіальну огинальну артерію і є вкрай вразливим при хірургічних втручаннях [9]. Нейром'язовий контроль суглоба реалізується шляхом скоординованої роботи кількох груп м'язів: клубово-поперекового, великого та середнього сідничних, чотириголового м'яза стегна та привідної групи [8]. Цементне ендопротезування передбачає фіксацію компонентів ендопротеза за допомогою кісткового цементу (поліметилметакрилату), який, полімеризуючись, заповнює простір між імплантатом і кістковим ложем та забезпечує негайну механічну стабільність конструкції. Це є суттєвою перевагою у пацієнтів зі зниженою щільністю кісткової тканини, при якій безцементні протези не можуть досягти адекватної первинної стабільності [12; 14]. Порівняльна характеристика цементного та безцементного ендопротезування наведена в таблиці 1.4. Таблиця 1.4 Порівняльна характеристика цементного та безцементного ендопротезування кульшового суглоба Критерій порівняння Цементне ендопротезування Безцементне ендопротезування Тип фіксації Фіксація компонентів за допомогою кісткового цементу (ПММА), що утворює жорстке механічне з’єднання Біологічна інтеграція між поверхнею імплантату та кістковою тканиною без цементу Первинна стабільність Висока одразу після операції, дозволяє раннє навантаження Залежить від щільності кісткової тканини, повна стабільність формується через 3–6 місяців Вимоги до стану кісткової тканини Підходить при остеопорозі, вікових змінах, дефектах кістки Потребує хорошої щільності кісткової тканини, найкраще – у молодих та активних пацієнтів