Proceedings of the International scientific and practical conference ―Science and Society‖ (July 6-8, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. – Kharkiv, Ukraine, 2026. - 116 p.

89 мотивація – прагнення знайти сенс власного існування в кризових обставинах та підтримати відчуття контролю над ситуацією [2]. Важливо зазначити, що умови воєнного стану можуть як посилювати, так і послаблювати мотивацію до волонтерства. З одного боку, загальнонаціональна мобілізація та почуття відповідальності за долю країни є потужними мотиваторами. З іншого, тривала війна, фінансові труднощі та психологічне виснаження поступово знижують мотиваційний ресурс. Результати якісних досліджень свідчать, що демотивуючим чинником нерідко виступає й некоректне ставлення реципієнтів допомоги – ситуація, коли волонтерська допомога сприймається одержувачами як належна [3]. Аналіз наукових досліджень дозволяє виокремити низку психологічних характеристик, які притаманні особистості волонтера, що діє в умовах воєнного стану. До найбільш значущих належать: розвинена емпатія та здатність до співпереживання; висока толерантність до невизначеності; психологічна гнучкість і адаптивність; відповідальність і здатність брати на себе ініціативу; просоціальна орієнтація у системі цінностей. Волонтерство у воєнний час є однією з найяскравіших форм прояву просоціальної поведінки особистості. Зважаючи на дослідження Бєлавіної Т., волонтерство виступає не лише проявом альтруїстичних прагнень, але й механізмом інтеріоризації колективних цінностей, що забезпечує ідентифікацію особистості зі спільнотою та сприяє формуванню почуття спільної мети [4, с. 157]. Саме це пояснює, чому масштаб волонтерства в Україні є настільки значним навіть попри воєнні умови. Особливої уваги заслуговує роль волонтерської діяльності у формуванні психологічної стійкості (резильєнтності) особистості. Виконуючи соціально значущу роботу, волонтер отримує відчуття власної ефективності, підтверджує власну цінність та зміцнює зв’язки з громадою. Ці чинники виступають потужними ресурсами психологічного благополуччя навіть в умовах хронічного стресу. Дослідження підтверджують, що волонтерство є каналом відновлення горизонтальних зв’язків довіри між громадянами та підсилює почуття колективної ефективності [4, с. 159]. Поруч із ресурсними аспектами волонтерська діяльність в умовах воєнного стану несе в собі суттєві психологічні ризики. Центральне місце серед них посідає синдром емоційного вигорання – хронічний стан психоемоційного виснаження, що виникає внаслідок тривалого перебування в умовах високого стресового навантаження. Міністерство охорони здоров’я України визначає емоційне вигорання як головну психологічну проблему волонтерів, особливо тих, хто працює у форматі «людина - людина»: медиків, психологів, операторів гарячих ліній [5]. Процес вигорання проходить кілька стадій: від початкового ентузіазму – через наростання тривоги та зниження ефективності – до стану повного психоемоційного виснаження. При цьому в умовах воєнного стану цей процес може відбуватися значно швидше, ніж у мирний час: за окремими даними, волонтери у гарячих точках здатні вигоріти вже за 2–3 дні безперервної роботи [5]. Серед ознак вигорання – труднощі з концентрацією уваги, підвищена дратівливість, порушення сну, відчуття безсилля та втрата відчуття сенсу власної діяльності [3]. Не менш значущим психологічним ризиком є вторинна (вікарна) травматизація –- травматичний стрес, що виникає внаслідок емпатійного контакту з особами, які безпосередньо пережили травматичну подію. Цей феномен є особливо актуальним для волонтерів-психологів, соціальних працівників та тих, хто надає допомогу постраждалим від воєнних дій. Додатковим чинником ризику є розмивання особистих меж – відчуття, що «якщо він не зробить - все завалиться», яке штовхає волонтера до гіперзалучення та нехтування власними потребами [3]. Серед інших психологічних викликів варто також відзначити моральне пошкодження (moral injury) – стан, що виникає внаслідок неможливості діяти відповідно до власних моральних принципів через обставини, що виходять за межі особистого контролю. В умовах воєнного стану волонтери нерідко стикаються зі ситуаціями, коли обсяг потреб значно перевищує наявні ресурси допомоги, що породжує відчуття провини та безпорадності. З огляду на виявлені психологічні ризики особливої актуальності набувають питання збереження психологічного благополуччя волонтерів та запобігання вигоранню. Дослідники та практики виокремлюють кілька ключових механізмів. Першочерговим є встановлення чітких особистих меж – обмеження кількості годин роботи, визначення сфери власної відповідальності та усвідомлена відмова від гіпервідповідальності. Важливу роль відіграє також регулярна супервізія – фахова психологічна підтримка, що дозволяє відрефлексувати власний стан і отримати зворотний зв’язок від досвідченого спеціаліста.