Коваль Г.П. Євреї на сторінках українських газет періоду нацистської окупації в 1941 – 1942 роках / Геннадій Павлович Коваль. – Миколаїв: Іліон, 2019. – 266 с.

136 колоністи, що приїхали туди з різних місцевостей Совєтського Союзу, заповнили адміністративний та політичний апарат, культурно-мистецькі заклади, торгівлю тощо, залишивши працю для інших «совєтських людей». «Совєтські люди» жорстоким терором приучені були покірно нести тягар свого рабства в Біробіджані, як і скрізь, не сміли протестувати проти привілейованого становища юдеїв. Зате араби Палестини не так легко скорилися своїй долі і не раз насмілювалися виступати проти своїх експлуататорів, нерідко із зброєю в руках. Проте, всі такі виступи кінчалися для арабів дуже сумно: до послуг експлуататорів завжди був поліційно- військовий апарат Британської імперії. Не диво, що тепер, коли позиції цієї імперії на Близькому Сході помітно захиталися під нищівними вдарами німецько-італійських армій, жиди Палестини відчули таку тривогу. Але що ж спонукало англійців утворити для юдеїв державу в Палестині. Що спонукало їх так протегувати їм за рахунок інших народів, в даному разі так одверто жертвувати законними і природніми правами арабів? Пояснюється це не якимись кон’юнктурно-політичними міркуваннями дня, а тими глибокими зв’язками, які здавна вже утворилися між англо-саксонською плутократією і всесвітнім юдейством, – зв’язками, які виявляються не лише в різних явищах суспільного життя англо-саксонських країн. а просякають уже самий побут і, навіть більше, самий світогляд і характер плутократів. Внутрішня спорідненість плутократії з юдейством позначається не тільки тим, що значна частина англо-американських капіталів належить жидам і що вони займають найвпливовіші місця в господарчому і державному апараті, мають у своїх руках також і найголовніші канали пропаганди, передусім пресу, а й тим, що у плутократів, поруч з чисто юдейським торгашеством, гонитвою за особистими вигодами, любов’ю до ґешефту, ми спостерігаємо і яскраве прагнення жити чужим коштом, за рахунок чужої праці. Давно існувало прислівя сумної честі для англійців, що «Англія завжди готова воювати до останнього солдата свого союзника і до першого свого власного». Історія Англії значною мірою стверджує правдивість цього прислів’я, а історія сучасної війни – найбільше. Англійці воюють, насамперед, солдатами червоної армії, яких так нещадно посилає на