Коваль Г.П. Євреї на сторінках українських газет періоду нацистської окупації в 1941 – 1942 роках / Геннадій Павлович Коваль. – Миколаїв: Іліон, 2019. – 266 с.

187 викладом юдейської політики, такої запланованої юдейством політики, яка буде можливою на випадок перемоги держав Осі, а це юдейський автор вважає безперечним. Висловлення швейцарського юдея перевищують усе, що належить до поняття мімікрії. Він намагається навіть теоретично обгрунтувати її, вкладаючи свої думки в такий афоризм: «Що хоче існувати, має пристосуватись до форми даного часу», і далі: «Жеребок кинуто! Час ідеологічної боротьби минув. Ми повинні на 180 градусів повернути напрямок нашої діяльності. Ми повинні робити якраз протилежне тому, що робили Троцький і Літвінов, Братенау, Ейснер, Ландавер і Прейс, Блюми, Манделі або Жеромські, Фарбштейн і Діккер, що робили незчисленні дрібніші люди і що стверджувала маса». Юдейство, таким чином, намагається й тут зробити свій гешефт: коли воно братиме участь у новому порядку, то воно готове погодитися з ним і навіть обмежити себе скромною роллю. Ціпкес погоджується на політику Великої Європи: «Великі простори приймають природні їм господарчі й політичні форми організації. З певною послідовністю утворюється зв'язок, що охоплює народи цілого континенту, замкнений у собі і придатний оберігати всіх своїх членів, не порушуючи своєрідності кожного з них. Цей новий порядок забезпечений від нівелюючого і насильницького централізму в імперіалістичному розумінні минулого саме через те, що окремі його члени вже раніше постали як зумовлені природою істоти, що можуть узяти на себе тільки кожному з них відповідну роль. тобто роль, відповідну його силі. На час є – і скоро це визнають геть усі – кульмінаційним пунктом політичної історії народів, яким він несе задоволення їх споконвічних прагнень…» Подібні формулювання показують усю глибину юдейської мімікрії! Спеціально юдейську сторону цієї «нової юдейської політики» Ціпкес вбачає в другій «емансипації». Він цілком погоджується на певні форми гетто і тільки настирливо вимагає утворення спеціально юдейської ради. Коли його співплемінники були вже раніш організовані так, то це саме може повторитися знову. «Ми вважаємо, – пише він, – цілком можливим поєднати з принципом такого виділення євреїв виконання ними певних державних завдань, які не мали б характеру чогось керівного або розпорядчого. Вирішує не самий факт володіння правами, а той спосіб, яким використовують надані права…» Так