Коваль Г.П. Євреї на сторінках українських газет періоду нацистської окупації в 1941 – 1942 роках / Геннадій Павлович Коваль. – Миколаїв: Іліон, 2019. – 266 с.

202 Франції», яку він очолює. Хоч історія юдеїв у Франції починається з часів римського завоювання, але проблемою юдейське питання стало лише в ХІХ столітті. З французької революції 1789 р. почалася європейська емансипація юдеїв. Національне зібрання поширило «права людини» на юдеїв, а паризький муніціпалітет надав їм громадянських прав. Юдеї-гендляри використали ці права для своїх лихварських операцій. Тому Наполеон І призначив окрему комісію для вивчення юдейського питання. Він визнавав його важливість, про що свідчить його положення: «юдеїв слід розглядати не як секту, а націю; юдеї – нація в нації». Цим пояснюються антиюдейські заходи Наполеона, як, наприклад, скасування самоврядування юдейських громад, обмеження проценту і т. д. Але панування юдеїв у Франції засноване саме за наполеонівських часів завдяки дому Ротшільдів. Велика доба припала на роки Луї-Філіппа, короля-буржуа. Дмемс Ротшільд вів банківські спекуляції короля; він перший у Франції дістав орден «Почесного Легіону». З того часу він реалізував усі державні позики Франції. Липнева революція дала керівне місце іншому юдею – Андре Кремє; останній домігся оплачування равинів з державних коштів і скасування юдейської присяги. Франція стала захисницею юдеїв у Європі. Утворення юдейських організацій посилило господарче і політичне значення юдейства. В 1860 р. Кремє заснував «Загальний альянс ізраелітів». Його завданнями було: 1) сприяти емансипації і моральному прогресу юдеїв; 2) підтримувати тих юдеїв, які терплять від переслідувань. Альянсу допомагали юдейські банки Берліна, Лондона і Нью- Йорка, а також Дізраелі. На Берлінському конгресі цьому альянсу вдалося нав’язати Румунії «урівняння в правах всіх громадян, незалежно від релігії». Його всеохоплююча сила виявилася в панамському скандалі і в справі Дрейфуса. В своїй основі справа Дрейфуса була расовою дискусією. Вона викликала протидію в національно свідомих колах Франції. Їх найвизначніший представник Едуард Дрюммон в газеті «Libre Parole» вів боротьбу проти юдейства. Його книга «Юдейська Франція» (1886 р.) була своєрідним обвинуваченням юдейства. На протязі 25 років вона витримала 200 видань. Але все ж таки Франція тоді не пережила справжнього антиюдейського руху.