Коваль Г.П. Євреї на сторінках українських газет періоду нацистської окупації в 1941 – 1942 роках / Геннадій Павлович Коваль. – Миколаїв: Іліон, 2019. – 266 с.

94 господарства через терор над селянством; нечувано надмірні норми і темпи праці робітників; відрахування із заробітної плати та ув’язнення за найменше спізнення на роботу. Все це кінець-кінцем діло світового жидівства, яке зробило з сталіна виконавця своїх плданів. Під зовні пишними, грандіозними гаслами після начебто побудованого соціалізму почати будування комунізму крилася пуста жидівсько-большевицька облудна брехня. Далі все пішло всупереч жидо-большевицьким планам. Фюрер Великої Німеччини мудро своєчасно передбачив підступні наміри Сталіна – вдертя совєтських військ на німецьку територію. Почалася безславна, ганебна для совєтів війна. Тепер уже можна цілком упевнено сказати, що плани всесвітнього жидівства скандально провалились і настає розправа з ним. Наближається не перемога світової революції, не панування жидівства в усьому світі, а послідовне витискання його і позбавлення можливості шкодити загальному добру людства. В перемогу совєтів уже не вірять навіть їх союзники, у яких справит еж ідуть так, що і в їх поразці сумніватися не доводиться. Надходить кінець сталінізмові, цьому потворному утворові всесвітнього жидівства. Така доля чекає і все жидівство [29]. Правда, як олія, наверх спливає. (Нове Українське Слово. Київ. – 1942. – № 86 (101), 17 квітня). Людство ще ніколи не бачило таких брехливих хвастунів, як юдо-большевики. За 23 роки вони на Україні всім набили оскомину хвастощами про те, що в Совєтському Солюзі все, що не візьми, обовязково найкраще в світі: «найдемократичніша конституція» (Сталін), «найпотужніше озброєння» (Ворошлов), «найкрупніше сільське господарство» (Сталін), «найкращий метрополітен» (Каганович) і т. д. і т. д. Поруч з цими хвастощами у юдо-большевиків рясно квітло найбільше боягузтво і найбільший страх перед правдою. Боротьбу з правдою, що могла потрапити зза меж совєтського раю, доручено було провадити добірному штатові так званих «літературних уповноважених», тобто цензорів. Кадри цих цензорів набиралися з жидків, які жили раніш за кордоном і знали іноземні мови [29].