Коваль Г. П. Захоплення Мадагаскару Великобританією та інші маловідомі операції Другої світової війни / Коваль Геннадій Павлович. – Миколаїв – 2020. – 110 с.

Коваль Г. П. Захоплення Мадагаскару Великобританією та інші маловідомі операціїДругої світової війни 12 Конституційною реформою в 1874 р., якою Іслянд одержав внутрішню політичну автономію, а саме: – «своє власне законодавство та адміністрацію», почалась новітня доба в політичній історії цього острова, доба успішної боротьби за здобуття повної самостійности ісляндського народу. Ця доба характеризується могутнім духовим підйомом ісляндського народу, розвитком його культури та господарства. Культурно-національний поступ та господарське пробудження й оздоровлення були рівнобіжним супроводом до політичного визволення ісляндського народу. За це визволення мусіли ісляндці завзято та вперто боротися, раз-у-раз переконуючись, що національно-політична свобода не дається, але здобувається. Вони мусіли поглиблювати конституційні надбання, які були сумнівної вартости. Так, напр., Ісляндія мала свого краєвого міністра, який жив у Копенгазі, був родом данець та урядував данською мовою. Боротьба не припинялася й ісляндський парламент приняв в 1895 р. ухвалу, що стверджувала право Ісляндії на самостійне існування, і ставила домагання окреслити виключно ісландські політичні справи, які б не підлягали компетенції та розгляду данських чинників. Данський король відкинув всі домагання ісляндців. В цій площині і велася дальша невгасаюча боротьба ісландців, яка знайшла свій переломовий момент в 1902 р., коли данський король давав згоду на перенесення резиденції ісляндського краєвого міністра до Рейкіявіку. Таким першим краєвим міністром був один з головних борців за політичну незалежність Ісландії, Ганес Гафстейн. В 1907 р. прийшло до нового успіху ісландців. Король призначив дано- ісляндську комісію, яка складалася з 13 членів данського та 7 членів ісландського парламенту. Метою цієї комісії було з'ясування і окреслення державно-політичних відносин між Данією та Ісляндією. Але опрацьована резолюція не задовольнила ісляндців і ісляндський парламент її відкинув. Щойно за 10 років опісля вдалось новій дано-ісляндській комісії полагодити цю справу. Запропонований цією комісією в липні 1918 року проект «дансько-ісляндського акту унії» був ухвалений обома парламентами і 30 листопада цього ж року був підписаний королем. Цим