Коваль Г.П. Із життя недержавних націй / Геннадій Павлович Коваль, – Миколаїв – 2020. – 303 с.

Коваль Г.П. ІЗ ЖИТТЯ НЕДЕРЖАВНИХ НАЦІЙ Поляки, хоч і не про їхній університет йдеться, занепокоєні тим, щоб він не був огнищем русифікації. Російські націоналісти жахаються иншого, вони певні, що він буде джерелом полонізації. Справа дійсно заплутана. До того ж тут взяли голос православні братства ковенської й виленської губернії й ухвалили, разом з союзами „истиннорусских" людей прохати кого слід не дозволяти університету, а послухати їхньої ради: одкрити у Бильні не університет, а православну духовну академію, з якої ні подяки, ні литовці, ні білоруси-католики не мали б ніякої користи. Коли цієї поради послухати, можна одразу трьох зайців убить: запобігти полонізації, приборкати на всякий випадок білорусів та литовців, що могли скористуватись з університету для свого „сепаратизму", а разом з цим й зміцнити ще на одну фортецю православну віру. Але тим часом з Півночи надходять непевні чутки. Вищі сфери визнають невчасним дати вищу школу Білій Русі та Литві. І грошей немає, і черга, як кажуть, не їхня... П. Христюк [8]. 8. Рада. – 1913. – № 159, 12 іюля (25 липня). Темнота. В селі Островах, могилівської губернії, вчителька церковно-парафіяльної школи у себе в кімнаті читала вірші Бальмонта „Зовы". На кухні в цей час сиділа баба сторожиха і стогнала, бо дуже боліли зуби. Вчителька читала голосно. Баба думала, що то вона вишіптує біль зубів і уважно слухала. Через який час до вчительки приходить баба і з сльозами на очах дякує вчительку: – Помогло, голубко, зовсім помогло. Вік буду молитися за вас. Вчителька запевняла бабу, що вона зовсім не вишіптувала зубів, а читала собі книжку, та баба стояла на своєму і на другий день до вчительки приходили баби, 121