Коваль Г.П. Із життя недержавних націй / Геннадій Павлович Коваль, – Миколаїв – 2020. – 303 с.

Коваль Г.П. ІЗ ЖИТТЯ НЕДЕРЖАВНИХ НАЦІЙ доносяться до громадянства, й треба сказати, що вони роблять вражіння цебрів холодної води, вилитої на розпалені голови націоналістів. Таке вражіння роблять опубліковані цими днями уривки з всепідданішого звідомлення кавказького намістника графа Воронцова-Дашкова. З націоналістичних реляцій всім і кожному відомо, що Кавказ одне з головніших вогнищ сепаратизму в Росії. Грузини – сепаратисти, вірмени – про них і казати нема чого, мусульмани – теж сепаратисти. А намістник, оглядаючи наслідки свого 8-літнього порядкування краєм, зазначає категорично, що серед вірменів і грузинів нема сепаратизму. Далі намістник каже: „Намічений, наперекір моїм бажанням, величезний процес „Дашнакцутюн", що мав показати революційність цілого народу, розпочатий ефектним, без мого відома, арештом майже тисячі вірменів з видатними капиталістами й громадськими діячами на чолі, скінчився пшиком. Як що й можна в будучности боятися сеператизму (хоч це почуття страху не личить Росії), то хіба сепаратизму мусульманського, бо мусульманів дуже багато й серед них можливі вибухи фанатизму на грунті близькости до мусульманських держав. Але поки-що нема ніяких сепаративних ідей і в мусульманській масі. Поодиноки спроби проповідувати паніслямізм і пантюркизм ніякого успіху не мають“. Кому ж тепер більше йняти віри; націоналістам чи намістникові? Коли б уже п. Воронців-Дашков схотів бути тенденційним, то він скоріше прибільшив би небезпеку від сепаратизму, а не став би її зменшувати, бо в першім випадку дістав би нові повноваги й фонди для поборювання небезпечного для Росії руху. Нарешті, намістникові просто невигідно було подавати такі відомости, які він подав, бо тим він поставив себе в опозіцію до керманичів нашої внутрішньої політики, які не вгаваючи твердять про зріст сепаратизму. Коли ж він все таки це зробив, то значить – ніякого сепаратизму на Кавказі справді нема. Чи не можна ж того самого сказати про инші російські „колонії? Звичайно, що можна, й тільки бажання місцевих адміністраторів „потрафляти" на смак вищого 40