Коваль О.Г, Коваль Г.П. Штундизм в середині ХІХ – першій чверті ХХ ст. / Олексій Геннадійович Коваль, Геннадій Павлович Коваль, – Миколаїв – 2020. – 120 с.

20 Можна було б, звичайно, оцінювати наведене як прагнення місцевих священиків приховати дійсний стан речей. Однак подібними фактами рясніють матеріали й прискіпливих перевіряючих, котрих православна церква систематично скеровувала у “штундистські вогнища”. Причому, йдеться не про якусь локальну місцевість, а фактично про всі реґіони поширення штундизму в Україні. Під час спілкування з німецькими протестантами українці-нововіри, незважаючи на значну подібність власних поглядів до вчень колоністів, все-таки трималися осторонь, називаючи себе православними. Тільки ті з них, які прийняли водне хрещення від колоністів під впливом баптистської проповіді, оголосили про остаточний відхід від церкви. На відміну від короткотривалої пієтичної хвилі, котра спричинила виникнення штундизму у німецьких колоніях, подібні процеси у православному середовищі відбувались досить довго. Визначити час зародження і період формування українського штундистського руху взагалі складно. Адже до скасування кріпацтва він розвивався приховано. Більшість селян (основний континґент руху), залишаючись у кріпосній залежності, не мала змоги ставати у відкриту опозицію до церкви. Проповідь будь-якого антиправославного вчення у цей період вважали державним злочином, тому й інші адепти штундизму (робітники, наймити, міщани) змушені були діяти нелеґально. Приховане функціонування релігійно- раціоналістичних проявів у православному середовищі засвідчує той факт, що після реформи 1861 р. відбувся справжній спалах штундистського руху. “Стримуваний кріпосним правом, народ, відчувши свободу, з жадобою шукав задоволення передусім своїх інтересів. Він усвідомив себе як особистість, відчув радість духовного життя… Це був поворотний пункт у духовному житті народу”. Особливо українського, де ще жили спогади про козацьку вольницю, надії на здобуття політичної й соціальної свободи. На першому, так би мовити, прихованому етапі (30-60-ті роки) український штундизм розвинувся з окремих малочисельних (іноді декілька десятків віруючих) груп чи просто поодиноких проповідників до справжніх течій, що охоплювали села,