Коваль О.Г, Коваль Г.П. Штундизм в середині ХІХ – першій чверті ХХ ст. / Олексій Геннадійович Коваль, Геннадій Павлович Коваль, – Миколаїв – 2020. – 120 с.

25 Катеринославській, Таврійській, Чернігівській, Полтавській губерніях. Та справжніми вогнищами руху стають Херсонщина і Київщина. За реєстром штундистської географії 80-х років, складеним Т. Зіньківським, у Херсонській губернії прихильники руху були в Одеському повіті (у 16 населених пунктах), Херсонському (20), Єлизаветградському (31), Олександрівському (5), Тираспільському (4), Ананьєвському (13); у Київській губернії це — Київській повіт (3), Звенигородський (12), Сквирський (7), Таращанський (18), Чигиринський (4) повіти. Причому, упорядники творів Зіньківського відзначають, що ці дані неповні, й наводять низку нових звісток про рух у різних реґіонах України. На Поділлі перші штундистські громади з’являються 1870 року у Балтському повіті. Тут, скажімо, у с. Великому Бобрику, вже у 1877 р. з двох тисяч жителів лише декілька десятків регулярно ходили до церкви. У с. Рогозні старшим братом (керівником громади) був волосний писар, у с. Курниках штундистами стали селяни і сезонні робітники-наймити. За даними офіційної православної статистики, рух на Поділлі поширювався серед безземельної шляхти і прихильників не тільки православної, а й римсько-католицької церков, членів громад Нового Ізраїлю. Прослідкувати географію й статистику українського штундизму (до речі, дуже суперечливу: православна література завжди применшувала дані, протестантська — збільшувала) на другому етапі його еволюції — у 70-80-ті роки — надзвичайно складно. У цей період чимало прихильників руху стали вже баптистами, хоча їх продовжували вважати штундистами. Для більшості дослідників кінця ХIХ ст., коли баптизм в Україні ще не сформувався в окрему протестантську церкву, різниця між штундизмом і баптизмом не була очевидною. Крім Івана Онищенка і Михайла Ратушного, український штундизм у 70-80 роках висунув нових проповідників, мислителів з народу, ватажків харизматичного типу. Це, наприклад, Гарасим Балабан-Вітенко, колишній кріпак із села Чаплинки Таращанського повіту, Олександр Капустян — селянин із с. Гнатівки Одеського повіту, Іван Рябошапка — ремісник, коваль, слюсар, мірошник, потім торговець з с.