Коваль О.Г., Коваль Г.П. Становлення та розвиток руху суфражисток / Олексій Геннадій Коваль, Геннадій Павлович Коваль, – Миколаїв – 2020. – 132 с.

Коваль О.Г., Коваль Г.П. Становлення та розвиток руху суфражисток 82 виймали цеглини або молотки з своїх дорогих муфт та й починали трощити безневинне скло! Багато людей поставилися з цілковитою прихильністю до цього методу жіночої боротьби, багато знов наших – велику більшість – суворо їх засудили. Так чи інакше справа наробила, здається, небувалого ще розголосу, і цього, як запевняють бойові суфражистки їм тільки й було треба. Вони хотіли, щоб жіноча справа стала на самісіньке чоло, поперед всіх інших справ, що хвилюють країну, і вони цього добилися: на хвилинку тільки й мови що про них. Але, розбиваючи шибки крамниць, суфражетки, здається розбили і шанси на ухвалення «примиренського законопроекту» цією сесією британського парламенту. Вони дали Асквітові полегкість, спираючись на обурення великої частини публічності, знов відсунути «білль» до дальших сесій, а тим може його і забити на смерть. Але бойові суфражетки знов казали, що властиво метою їх було як раз забити на смерть «примиренський білль». Вони – крайнє крило суфражистського руху – були не задоволені компромісністю «білля», його «беззубістю». Вони либонь досягнули своєї мети і в цьому, але не знати, чи подякували їм решта суфражеток, більше поміркованих у своїй тактиці, які користувалися у своїй боротьбі строго конституційними засобами, на котрі англійський закон дає багато місця. Зрештою, це звичайне непорозуміння між лівим і правим крилом того самого руху, непорозуміння, від якого не вільна жодна організація громадської роботи. Але все таки в суспільстві висловлено висловити сумнів, чи биття шибок є відповідним способом поважної боротьби, – навіть коли борцями суть жінки, як це є у даному випадку [74].