Опитування

Книжки яких українських видавництв ви хотіли б бачити на полицях нашої бібліотеки!

«Видавництво Старого Лева» - 28.2%
«Фоліо» - 9.2%
«Центр учбової літератури» - 3.5%
«КМ Академiя» - 2.1%
«Вища школа» - 2.1%
«Дух і літера» - 2.8%
«Юрiнком інтep» - 3.5%
«Самміт-Книга» - 4.9%
«Кальварія» - 3.5%
«Навчальна книга «Богдан» - 2.1%
«Видавництво Ліра-К» - 5.6%
«Право» - 12%
Інших видавництв, які не увійшли в перелік - 20.4%

Total votes: 142

Вхід

Віртуальна довідка

Про бібліотеку

Как правильно класть плитку. Как класть плитку на стену быстро. Класть плитку своими руками. Как выбрать ламинат для квартиры. Какой лучше выбрать ламинат сегодня. Какого цвета выбрать ламинат. Как правильно клеить обои. Как клеить обои на потолок вертикально. Как правильно клеить углы обоями. Интересные самоделки своими руками. Качественные самоделки своими руками фото. Самоделки для дома своими руками. Как сделать потолок в доме. Чем лучше утеплить потолок дома на сегодняшний день. Утепление потолка дома своими руками. Бизнес идеи с минимальными вложениями. Успешные идеи малого бизнеса с нуля. Прибыльные бизнес идеи. Как сделать мебель своими руками. Сделать деревянная мебель своими руками. Сделать мебель своими руками видео. Опалубка для фундамента. Как сделать опалубку для фундамента быстро. Опалубка для фундамента купить.

Календар

<< < вересня 2013 > >>
ПН ВТ СР ЧТ ПТ СБ НД
            1
2 3 4 5 6 7 8
9 10 11 12 14 15
16 17 18 19 20 21 22
23 24 25 26 27 28 29
30            

Статистика відвідувань

mod_jvcountermod_jvcountermod_jvcountermod_jvcountermod_jvcountermod_jvcountermod_jvcounter
663
829
2361
19909
1079036

Зараз на сайті

На сайті 373 гостей та немає учасників



Микола Миколайович Аркас: життя, творчість, діяльність. Розділ 4, 5, 6. - §1. Про передісторію виникнення Товариства “Просвіта” у Миколаєві

Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 

 

§1. Про передісторію виникнення Товариства “Просвіта” у Миколаєві

 

Просвітницький рух зародився на Миколаївщині наприкінці XVIII – на початку XIX  ст. Виникненню “Просвіти”, яка стане на початку XX ст. на чолі українського просвітництва на Миколаївщині, передувало чимало цікавих подій.

В означений період особливе місце в духовному житті Миколаєва займали перші навчальні заклади, храми, а останніх з часом тут діяло 26. Першою була дерев‘яна церква Св. Миколая (1790 р.). Кількома роками пізніше з‘явився Адміралтейський собор, який зразу ж зайняв найпомітніше місце в духовному житті міста. Крім усього іншого, релігійних відправ, велика увага приділялася поширенню християнської літератури, книг і журналів, зокрема, таких видань, як Гри Гіон “О последовании младенчеству Иисуса Христа», «Начертание жизни и деятельности брата преосвященного Мефодия», «Симфония», «Новый завет», журналів імператорського людинолюбного товариства, “Християнські читання” та ін. Протоієреї собору очолювали благодійницькі товариства і фонди, наглядові і спостережні ради різноманітних громадських новоутворень, які подекуди хоч і побіжно, все ж таки займалися і просвітництвом.

Так, М.І.Романський (1894-1905), наприклад, створив, при Миколаївському Адміралтейському соборі церковне братство зі школою, бібліотекою та ін. Усі протоієреї також викладали в гімназіях та училищах, земських та церковно-приходських школах. Останніх наприкінці  XIX  ст. налічувалося на Миколаївщині 252, з майже 13 тис. учнів.

Про місце собору взагалі в житті міста промовисто свідчив такий факт: його двічі, у вересні 1855 та серпні 1878 р., відвідував цар Олександр II. Перебуваючи в місті лише по одному дню, імператор відвідував спочатку Адміралтейський собор, і тільки потім направлявся до Адміралтейства.1

Миколаївський Адміралтейський собор з виникненням Миколаєва також став відігравати своєрідну роль невеличкого краєзнавчого музею. Тут зберігалися подарунки Г.О.Потьомкіна, 26 Георгієвських знамен Чорноморських флотських і ластових екіпажів за їх участі в Кримській війні 1853-1856 рр., 28 трофейних турецьких прапорів та багато ін.

Отже, собор, як і інші храми, церкви, як-то римсько-католицький костел, євангелійсько-лютеранська церква, магометанська мечеть та ін., займалися не тільки суто релігійною діяльністю, але й брали активну участь у громадському житті міста й краю, просвітництві та благодійництві. Все це сприяло поліпшенню морального клімату, духовності, підвищенню рівня освіти та культури усіх верств і прошарків мешканців до середини 20-х років XX  ст., коли храм з відомих причин вимушено призупинив своє функціонування, а в 1936 році його приміщення, як і більшості інших храмів, було зруйноване.

 В кінці XIX – на початку XX  ст. у повен голос заявили про себе в Україні, та й на Миколаївщині, національно зорієнтовані просвітницькі організації та об‘єднання.

Миколаївська “Просвіта” була створена на початку 1907 р. з ініціативи М.М.Аркаса, який і очолив це товариство. Проте, ще до появи “Просвіти” у 1880 р. тут діяла “Інгульська громада”, про яку дуже мало відомо. Хоч вона проіснувала й недовго, проте залишила помітний слід в українському духовному житті краю, свідчила про його існування, пробудження національної свідомості в особливо зрусифікованому Північному Причорномор‘ї.2

Пізніше, в 1906 р., в Миколаєві розгорнув свою діяльність український аматорський гурток. Про це у тому ж році повідомляв кореспондент Недоля у альманасі “Рідний край”: “Тижнів кілька назад, у нас в Миколаєві заснувався український гурток, з метою піднести хоч трохи національну самосвідомість тутешнього, доволі чисельного, українського суспільства. Перш усього порішили: здобути дозвіл і давати драматичні вистави, бо існуючий тут “любительський гурток” – до того ганьбив і коверкав усе українське, що боляче робилось за цю справу взагалі і за рідну мову особливо”.3

Перша вистава українського аматорського гуртка відбулася 15 жовтня 1906 р. у залі Товариство тверезості. Актори-аматори Турков, Степаненко, Ришкевич під орудою Литвина і Петушенка з великим успіхом зіграли п’єсу Б.Грінченка “На громадській роботі”. Не обійшлося, очевидно, як припускають миколаївські дослідники О.Ф.Ковальова і В.П.Чистов, без допомоги М.М.Аркаса. Та й автор кореспонденції про цю подію у згадуваному вже альманасі “Рідний край” повідомляв, що “Добути дозвіл вдалося гурткові дякуючи допомозі тутешніх значних громадських діячів-українців”.4 Водночас не будемо забувати, що все це відбувалося під акомпанемент бурхливих революційних подій 1905-1907 рр., коли царизм, та й власті на місцях, змушені були піти на певну лібералізацію, демократизацію суспільного життя, компроміси і поступки.

На той час М.М.Аркас уже глибоко перейнявся, за словами М.В.Лисенка, “національною ідеєю служіння народу”. Він глибоко зацікавився діяльністю перших в Україні новоутворених “Просвіт” у Катеринославі і Одесі. Адже у нього самого, як писав у листі до М.Л.Кропивницького, уже “жевріла думка про відкриття “Просвіти” у Миколаєві”.

Все це дозволяє достовірно стверджувати, що тогочасна реальна дійсність, громадська потреба, ознайомлення М.М.Аркаса з “Просвітою” сусідньої Одеси послужили безпосереднім поштовхом до створення такого товариства і в Миколаєві.

Отже, поряд з іншими чинниками, ознайомлення М.М.Аркаса з досвідом “Просвіти” в місті Одесі, дозволило йому утворити таке просвітницьке товариство і в Миколаєві. Про свою поїздку до Одеси, вивчення досвіду роботи її “Просвіти” в просвітницько-культурному, національно-політичному та економічному напрямках він і розповів у статті “Подоріж до Одеси”. Ці спогади були вміщені у полтавському часописі “Рідний край” за 1906 р. (редактор-видавець М.Дмитрієв, пізніше редактором стала Олена Пчілка, мати Лесі Українки).5

Перше просвітницьке товариство за прикладом Львівського (грудень 1868 р.) під назвою “Просвіта” виникло у Катеринославі у жовтні 1905 р. і об’єднувало до 400 членів. У листопаді 1905 р. “Просвіта” розгорнула свою діяльність і в Одесі. У її витоків були Іван Луценко, Іван Бондаренко, Едмунд Клюге. Вони та інші члени товариства “Просвіта” багато зробили для утвердження на Півдні України української національної культури, мови, звичаїв і традицій. Товариство домоглося відкриття бібліотеки, книгарні, музею. Воно розпочало видавничу діяльність, проводило літературно-музичні вечори та ін. Почав виходити часопис “Народна справа”. Завдяки “Просвіті” в 1906 р. в Одеському університеті проводив виклади історії України М.С.Грушевський, звичайно, українською мовою.

На запрошення “Ліги освіти” товариство відрядило свого делегата у Петербург на з‘їзд, щоб домогтися уведення української мови у місцевих школах.

Для видання книг та іншої літератури було створено фонд імені Л.А.Смоленського. Саме його коштом незабаром побачили світ книжки М.Комарова “Запорозькі вольності”, І.Бондаренка “Про Гарібальді” та ін. До речі, видання останньої і стане офіційним приводом для закриття у 1908 р. Одеської “Просвіти”.

З притаманною йому наполегливістю і невтомністю підійшов Микола Миколайович до реалізації свого задуму. В Одесі прискіпливо спостерігав і занотовував щонайменші дрібниці з діяльності “Просвіти”, громадсько-політичного життя “зросійщеної” Одеси початку XX століття. Для нас є важливими пояснення та міркування самого автора “Подорожі до Одеси” тих явищ і подій, свідком та учасником яких він був. М.М.Аркас підкреслив, що тут “... пройшли мої молоді літа, де я вчивсь і де кожний куток нагадує давно минуле...”

Спочатку М.М.Аркас оповідав читачам, як і коли, на його думку, була заснована Одеса. Потім згадує про діяльність свого вчителя музики П.І.Ніщинського, про створення в 70-х роках М.Л.Кропивницьким Українського театру в Одесі, його перші вистави, репетиції, у яких і він брав участь. Далі коротенько згадує про те, як учасники Одеської громади П.І.Ніщинський, Л.А.Смоленський, брати Зайкевичі, Чернишевські, Янченки, Коновалов, Мальований, Боровський та ще “чоловік з десять, от і всі” збиралися у Марка Кропивницького. “Давно це було, а вважається, неначе вчора усіх їх бачив, неначе вчора пережив ті хвилини. Тут у Марка уперше розучували ми “Закувала та сива зозуля...,” – писав М.М.Аркас.

Водночас не менш цікаво, з нашої точки зору, хоча б фрагментарно порівняти сьогодення Одеси (це міг би бути певною мірою і Миколаїв) зі спогадами М.М.Аркаса. Ось що він писав: “Так було колись давно, а Одеса і тепер, не вважаючи на усякі заходи та старання обмосковити її, додати їй общеросійський характер, зостається як і тоді, - яко приморський город, - цілком інтернаціональна; одначе й тепер, як колись, не хоче лишатися позаду сучасного українського руху, почуваючи себе духовним осередком південної частини великої України: як колись зайнялась перша зоря рідного театру у Одесі, так тепер вона перша підняла українські кафедри у своєму університеті, перша намагалася відкрити середню школу з викладовою українською мовою, трохи не перша почала видавати українську часопись “Вісті” і перша заснувала своє товариство “Просвіта”.

Дійсно, Одеса, як і Миколаїв, належать і сьогодні до міст України, де бурхливо вирує духовне і культурне життя.

Однак, знайомлячись з теперішніми буднями, зразу ж помічаєш, що певна їх багатоетнічність, як і багатокультурність, нерідко використовується деким, м’яко кажучи, упереджено. Не такі вже й обширні зросійщені кола вперто, хоч і безперспективно, намагаються ігнорувати українську духовну присутність на чорноморських берегах. Окремі владні функціонери, а за ними чини від культури, досить “скромно”, крізь зуби згадують про перебування в Одесі Івана Франка, Лесі Українки, Михайла Коцюбинського, Михайла та Олександра Грушевських та інших видатних діячів України, таких своїх непересічних земляків, скажімо, як Іван Луценко, Іван та Юрій Липи та ін. А минуло з того часу вже майже сто років, та й незалежній Україні 10 літ.

Потім М.М.Аркас ділиться враженнями, найменшими деталями, що справили на нього у товаристві Одеської “Просвіти”: “Помешкання Одеської “Просвіти” таке: перш за всього чимала зала, - правда, досить вузька; на попередній стіні тієї зали, під розіп’ятим вишиваним рушником, висить портрет Шевченка, під ним кафедра для промовців, а по інших стінах портрети наших письменників, гетьманів та різні малюнки з українського побуту; далі – читальня, а з другого кінця зали – книгозбірня...”

У “Просвіті” м. Одеси щосереди відбувалися науково-літературні вечори, а щосуботи – літературно-музичні. М.М.Аркас побував на одній з таких “літературно-музичних вечірок”. Ось як він ділиться своїми враженнями: “Суботній же вечір ... пройшов дуже гарно. Порядкував д-ій С.П.Шелухін, публіки зібралось більше 200 чоловік; шкода тільки, що українська мова не власно панувала поміж нею, - як би воно повинно бути, - а наче крадькома вона оповіщала про своє право існування...Звичайно, це ще відгук тяжкого гніту, під яким досі була наша мова, через те наша інтелігенція, з якої складалося це зібрання, ще не призвичаїлось до неї..., але треба сподіватись, що час цей мине і мова наша залунає не на одних “Просвітних” збірках, а скрізь, де можливо, бо вона має таке ж право на існування, як і інші”.

На вечорі, продовжував М.М.Аркас у своїй статті, “дуже щиро і приємно продекламувала д-ка О.І.Петрівська вірші С.Воробкевича “Рідна мова”: молодесенька, в українському убранню, вона робила таке враження, наче сама ненька – Україна з’явилась тут поперед нами, дорікаючи й закликаючи своїх синів не цуратися й любити своє слово, свою мову:

Мово рідна, слово рідне,

Хто вас забуває,

Той у грудях не серденько,

А лиш камень має.

Стурбовані, а одночасно й оптимістичні свої роздуми і міркування звертав М.М.Аркас до всіх, передусім до молоді. Він з душевним трепетом закликав: “Дай Боже, щоб це святе почуття обхватило усю нашу молодь, а її, на жаль, не густо було поміж слухачами; надто сумно було бачити, що мало було студентів. Може, модні тепер “общечеловєчески” питання приглушили в їх національні? А жаль, великий жаль. Така велика потреба у діячах і працівниках задля нашого рідного краю, які-б, мовою зрозумілою людові нашому, понесли-б світло науки, світло розуму й добра у саму глибину наших темних мас народних; ця потреба така страшенно пекуча, що не бачити і не розуміти її може справді лише той, хто у грудях замість серця тільки камень має. Хочеться вірити, що це тільки часовий настрій молоді і вона своїм чулим серцем з‘ясує собі, де потрібна її поміч...”

Погодьтеся, написані близько 100 років тому, ці слова співзвучні і нашому часові, залишаються водночас актуальними для українського суспільства, особливо на сході і півдні України.

М.М.Аркас довідався від С.П.Шелухіна і про те, що у просвітян склався великий гурток, що “виставляв” у місцевому театрі “Гармонія” українські вистави і має добрий успіх”. Водночас виявилося, що Одеська “Просвіта” має власні жіночий і чоловічий хори, що “вони дуже гарно співали і в цю суботу, шкода тільки, що чоловічих голосів проти жіночих трохи обмаль, та те, що у помешканню нема ніякого резонансу; окрім хору, співали й поодинокі добродійки, соло і дуети, і декламували різні твори наших поетів та письменників...”

А молодий студент А.В.Ніковський, який “...тепер займа посаду просвітянського писаря (секретаря)”, повідомив М.М.Аркасу, що “справи “Просвіти” йдуть поступово гарно, що людей, які зацікавлюються і приходять на їх вечірки, усе більшає, а книгарня “Просвіти” усе краще і краще торгує українськими книжками, - на їх чим далі побільшується запит”.

На завершення статті М.М.Аркас доходить до такого висновку: “Історія призначила нашим “Просвітам” зробити тепер таке саме велике діло на користь нашої вітчизни, яке робили колись наші братства у XVIII віці; у цих товариствах наші сучасні діячі народної освіти, народного добробуту повинні стрічати широку допомогу і підмогу в своїх благих начинаннях, через що й треба, неодмінно треба, щоб усі, хто може, уся людність українська, від Карпат до Кубані, від Прип’яті аж до моря, підтримувала, можливо, ці наші товариства, які повинні з’єднатись для спільної святої праці, пам’ятаючи, що тільки у єднанні сила”.

Цими словами, що “тільки у єднанні сила”, Микола Миколайович і завершив свою статтю. Про неї писали свого часу в своїх публікаціях миколаївці В.І.Друмов, Л.А.Ржепецький, Л.М.Цимбал.6

За цими святими словами послідували і практичні дії М.М.Аркаса на виконання заповіту Т.Г.Шевченко про найширшу освіту народних мас, прилучення їх до віковічних багатств української культури.

Заради справедливості, підкреслимо, що в досліджуваний період надзвичайну активну науково-просвітницьку діяльність здійснювали також численні Миколаївські аматорські товариства, зокрема, істориків, археологів, архітекторів, природознавців і любителів природи, театральних і музичних діячів, бібліотекарів, книголюбів, журналістів і поліграфістів, військових, пожежників, тверезості і т.д. і т.п.

Однак це вже тематика окремих глибоких спеціальних наукових пошуків і досліджень. Водночас засвідчує, що в XIX – на початку XX ст. на Півдні України, як і в інших її регіонах, велася досить активна, багатогранна, різноманітна і ефективна просвітницька діяльність, що несла знання, освіченість, будила духовність та культуру людського буття, готувала людей до майбутніх запеклих змагань за свободу і визволення, власну державність шляхом піднесення, зокрема, національної свідомості та духовності аж до самопожертви на олтар майбутньої Української держави.

 

 

1.   Чередниченко Г.М. Из истории храмов Николаева//Тези першої обласної наукової краєзнавчої конференції “Історія. Етнографія. Культура. Нові дослідження”. – С.122-124; Тригуб А.П. Роль Николаевского Адмиралтейского собора в жизни города//Там само. – С.125-126; Губская Т.Н. Церковь и народное образование в Херсонской губернии во II половине XIX  века//Там само. – С.126-128.

2.   Державний архів Миколаївської області.-Ф.206.-Оп.1.-Спр.28.-Арк.97.

3.   Рідний край.-1906.-№4.-С.17.

4.   Ковальова О.Ф., Чистов В.П. Названа праця.-С.166.

5.   Рідний край.-1906.-№46.-С.4-6.

6.   Друмов В.І., Цимбал  Л.М. Про подорож М.М.Аркаса до Одеси // Шануючи пам‘ять патріота України. Документи і матеріали про життя та діяльність М.М.Аркаса. – С.56-60; Ржепецький Л.А. Названа праця. – С.117-120.

 

Vyzer O. E-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.   МОУНБ. Всі права застережено