Ресурси

Как выбрать внешний диск. Внешний жесткий диск как выбрать самый подходящий. Какой внешний диск выбрать. Какой принтер выбрать. Какой выбрать лазерный принтер сегодня. Какой цветной принтер выбрать. Готовые программы на java. Изучаем java с нуля быстро. Как начать программировать на java. Бесплатные игры для планшетов android. Качественный samsung android планшет. Планшет android цена. Отдых в турции отели. Самый лучший отдых в турции. Отдых в турции отели цены. Wow дк гайд. Лучший wow фрост дк гайд. Wow дк танк гайд. Рабочие программы на языке python. Изучаем python с нуля. Язык python для начинающих. Бесплатые плагины для Joomla. Скачать joomla плагины бесплатно. Где скачать самые последние плагины на joomla.

Віртуальна довідка

Календар

<< < вересня 2013 > >>
ПН ВТ СР ЧТ ПТ СБ НД
            1
2 3 4 5 6 7 8
9 10 11 12 14 15
16 17 18 19 20 21 22
23 24 25 26 27 28 29
30            

Статистика відвідувань

mod_jvcountermod_jvcountermod_jvcountermod_jvcountermod_jvcountermod_jvcountermod_jvcounter
115
748
3726
14188
1018738

Зараз на сайті

На сайті 279 гостей та немає учасників



Микола Миколайович Аркас: життя, творчість, діяльність. Розділ 1, 2, 3. - §1. Опера “Катерина” М.М.Аркаса – видатний твір українського національного музично-театрального мистецтва

Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 

§1. Опера “Катерина” М.М.Аркаса – видатний твір українського національного музично-театрального мистецтва

 

Опера М.М.Аркаса і в наш час залишається улюбленим твором. Вона полонить душі, продовжує хвилювати, викликає щире співчуття і співпереживання. Її успіх у всі часи криється не лише в тому, що композитор у такому складному музично-театральному жанрі, як опера, уперше з творців-музик звернувся до Шевченківського “Кобзаря” і розкрив трагічний образ жінки Катрі. Він привернув увагу слухача музичною мовою твору, насиченого інтонаціями народної пісенності і танцювальності.

Такий підхід до справи не був випадковим. Очолюючи “Просвіту”, М.М.Аркас своєю працею прагнув створити умови для розвитку мистецьких традицій, шануючи і стверджуючи, що український народ заслуговує права пишатися досягненнями своєї культури. Він дав яскравий приклад цього своєю оперою – одним з надзвичайних шедеврів в українській музичній класиці.

Шлях Аркасової “Катерини” у друк і на сцену виявився нелегким. П’ять років рукопис опери пролежав у цензурних відомствах Москви та Києва. І тільки 1897 р. вийшов у світ у Миколаєві за рахунок автора. На обкладинці видання стояло лише прізвище Т.Г.Шевченка, а авторство музики та лібрето було приховане криптонімом: Н.А. ...ъ, та ще й зверху присвята: “Любій незабутній жінці моїй Олесі”. Того ж року фрагменти музики “Катерини” вперше пролунали у концертному виконанні напівпрофесійного, напіваматорського симфонічного оркестру Миколаївського відділення Російського музичного товариства. Це сталося 23 березня 1897 р. в залі Зимового Морського зібрання (донедавна Будинок офіцерів флоту на вулиці Артилерійській 7, навпроти тупика вулиці Адміральської).

Слухачі захоплено вітали новий твір. Не обминула його своєю увагою і миколаївська преса. Вже наступного після концерту дня газета “Южанин” писала: “Незважаючи на те, що твір цей належить перу дилетанта, під ним міг би підписатися серйозний музикант, який спеціально присвятив себе композиції”.1

Окрилений успіхом, автор поспішив надіслати клавір опери своєму давньому другу М.Кропивницькому для сценічної вистави, а той відразу взявся до репетиції. Різні перепони ставила цензура, тому здійснити першу виставу в Україні не вдалося. Прем’єра відбулася з небаченим успіхом 12 лютого 1899 р. в Москві, де згодом оперу було поставлено ще чотири рази.

Слідом за тим почалася тріумфальна хода “Катерини” по всій країні. Влітку 1899 р. трупа М.Кропивницького тільки в Києві дала 10 вистав “Катерини”. Описуючи величезний успіх її вперше у Миколаєві, М.М.Аркас, схвильований до краю, писав дружині у Петербург: “Я не спав цілу ніч, сльози душили мене... Такі хвилини рідкісні і божественні”.2

Музичний твір М.М.Аркаса зацікавив керівників багатьох українських театральних колективів. Його буквально засипали проханнями про надсилання клавіру опери. “Товариство малоросійських артистів” на чолі з О.З. Сусловим, “Товариство російсько-малоросійських артистів” П.С.Миронова-Будюха, “Катеринодарське товариство мистецтв”, Українська пересувна група на чолі з М.К.Ярошенком та ін. просили авторського дозволу ставити “Катерину”. На подібні листи композитор відповідав, що “... раз я напечатав її і випустив у світ, то задля всіх, а не для себе”.3

Протягом п’яти років після прем’єри оперу побачили і почули мешканці великих українських міст, Катеринодара, Мінська, Львова, Варшави. Вона сягнула не тільки за межі України, але й навіть Росії.

По обидва боки російсько-австрійського кордону всіляко вихвалялася “Катерина” як твір, що відповідає найвибагливішим канонам оперного мистецтва. Відзначали автора, як дуже вимогливого до себе, а той терзав себе думками, чи хоч найменше відповідає його музика “настрою, який захоплює людину при читанні великого поета”.

Лише одна газетна публікація спробувала влити ложку дьогтю в діжку меду. Якийсь журналіст Лапідус прикрився криптонімом І., 11 листопада 1899 р. надрукував у “Одесском листке” рецензію на виставу опери “Катерина” трупою О.З.Суслова. З дозволу сказати, цей рецензент накинувся на оперу, безпідставно і голослівно заявив, що вона є сумішшю музики Глінки і Гуно, італійських речитативів, старовинних російських романсів і українських народних пісень. Та й взагалі опера, мовляв, наскрізь пройнята слащавістю і сентиментальністю.4

М.М.Аркас, зазвичай, не міг не відповісти цій наклепницькій публікації. У листі редактору “Одесского листка” він назвав так звану рецензію Лапідуса “безпідставним наклепом”. Звернув увагу на бездоказовість звинувачення у запозиченні музики. Завершив листа сповненою почуттями власної гідності і незаплямованої авторської честі кінцівкою: “У полеміку я не хочу вступати, виправдовуватися не бачу перед ким і чим, але і кидати грязюкою не можу дозволити”.5

Музичний твір М.М.Аркаса близько до серця сприйняла широка маса глядачів і слухачів. Перший її постановник на театральній сцені М.Кропивницький  зберіг назавжди цю українську національну перлину оперного жанру в репертуарі своєї трупи. Оголошення  вистави “Катерини” цим провідним для свого часу українським театральним колективом можна знайти, для прикладу, в газеті “Ведомости Одесского градоначальника” за січень-лютий 1907 р.6

Зразу ж після прем‘єри М.Л.Кропивницький настійно заохочував друга не баритися з написанням наступної опери, хоч би за сюжетом Шевченкової “Наймички” або ж Гоголівського “Вія”.

“Катерина” – це відгук справжнього патріота на потребу створення національної опери для народної сцени. Вже неодноразово згадуваний український радянський музикознавець Л.С.Кауфман ставив М.М.Аркаса-композитора на визначне місце в історії українського музичного мистецтва.

Високо підносив його ім‘я, ставлячи його поряд з іменами Т.Г.Шевченка, один з найвидатніших оперних співаків XX століття, народний артист СРСР І.С.Козловський.7 Не доводиться вже й говорити, як високо оцінювали композиторський талант М.М.Аркаса його сучасники-професіонали у музичному мистецтві, про що йшла мова у цій монографії раніше.

У чому ж все-таки полягає феномен Аркасової “Катерини”, які її музичні джерела?

Композитор, спираючись передусім на фольклорну основу музики, розкрив лірико-психологічний характер драми досить-таки доступними інтонаційними засобами. Про це сам М.М.Аркас писав так: “Якщо в “Катерині” були запозичення, то це з народних пісень та танців; але на цьому я повинен був базувати весь свій твір як взятий з народного життя, а тому і деякі місця повністю є з пісень із заміною слів словами Т.Г.Шевченка або ж своїми відповідно до ходу дії”. Використання такого матеріалу особливо помітне на прикладах народних сцен. Адже їм належить важлива драматургічна роль у головному – розвитку провідної сюжетної лінії опери.

Так, хор парубків виконує “Гей, по синьому морю”. Це – українська народна пісня, що набуває характеру могутності й богатирської сили, її тема звучить у духових інструментах. А сам хор звучить велично й мужньо, ніби в загальному характеризує народ. Цей хор своїм величем і світлим настроєм наче відтіняє особисту драму Катерини, яка очікує її попереду.

Хорова фактура в дусі багатоголосого звучання народної пісні, з елементами вільного руху голосових партій, варіантним розвитком інтонаційного матеріалу, водночас широта людських почуттів простежуються у жіночому хорі “Ой, в неділю раненько”, близькому своєю мелодією до старовинних веснянок (“Котилася зірка та й із-під вечірки”). При цьому М.М.Аркас виявив себе знавцем народної пісні. Не порушуючи при цьому її ладову та інтонаційну природу, автор гармонізував мелодію характерними для народного хору багатоголосся акордами.

Урочисто, як гімн рідній землі, звучить в хорі “Україно, люблю веселий наш край”, відчувається народність музики.

Танець “Козачок”, наприклад, як танцювальний жанр, своїми чіткими ритмами, характерними інтонаційними зворотами виражає своїм звучанням силу народу, його мужність та оптимізм.

Партії головних героїв щодо їх інтонаційного змісту М.М.Аркас наділив характерною для української пісенності виразливою мелодійністю. Він увів відсутній у Т.Г.Шевченка персонаж (Андрій). Цей образ посилив ліричний бік твору, посилив контрастність психологічної ситуації усієї драми.

Уже у його першому соло “Ні, не весело ніде, ні вулиця, а ні бенкети” відчувається яскрава народність. Бо його звучання вже нагадує українську народну пісню “Та болять ручки”. Та й в іншому оперному соло “Було, колись ми кохались” лірична мелодія має пісенно-танцювальний характер, виділяється мазурчатим ритмом. Останній свідчить про вплив побутової музики, що характерно і для наступного номера Андрія – “Кажуть люди, що кохались”.

Особливий ліризм Андрія виражено в дуеті з Катериною, насамперед у першій дії, сумні почуття наприкінці загострюють ситуацію драматичної розв‘язки.

Образ Катерини показано як глибокої і сильної натури; лірична її відвертість, любов до військового Івана, передчуття тривалої розлуки з коханим розкривається у схвильованому її соло “Чи правда, сестриці”. Затим в дуеті “Іване мій, любий” відчувається її стан стривоженості, психологічного загострення. Душевний драматизм ще більше поглиблюється в аріозо “Ой, згляньтесь, рідні, на моє лихо”.

“Колискова” Катерини – один з кращих епізодів опери, вражає глибоким ліризмом, теплотою почуттів, відвертістю, мелодійними зворотами народної пісенності і побутової музики. Все це в її образі автор намагався особливо зберегти. У тексті лібрето за нею залишив справжні рядки Шевченка. Так, до Івана звернені схвильовані рядки останньої дії:

За що ж, скажи, мій голубе!

Кому хоч оддати

Свою Катрю, що до тебе

В садочок ходила, -

Свою Катрю, що для тебе

Сина породила?

Мій батечку, мій братіку!

Хоч ти не цурайся!

Наймичкою тобі стану...

Не покинеш?.. Серце моє,

Не втікай од мене...8

Близькими до народної пісенності, інтонаційно спорідненими є вокальні партії батьків Катерини: аріозо батька “Сподівався бачить дочку” та аріозо матері “А хто ж мою головоньку”. В останньому простежуються мотиви українських народних пісень. Мелодична мова дуету батьків “Ох, як тяжко” інтонаційно близька до українських романсів М.Глінки “Гуде вітер вельми в полі”, “Не щебечи, соловейко”.

Вже перші звуки увертюри опери ніби на широкий український степ виводять напружену драматичну мелодію, одночасно своїм інтонаційним змістом нагадують мотивні звороти народної пісні “Сокіл з орлом купаються”. Затим лунають відомі в опері мотиви Катерини, Івана, Андрія, звороти з хору “Україно, люблю веселий наш край”.

Ідейно-емоційним узагальненням є матеріал антракту до третьої дії. Для цього М.М.Аркас також відзвучив шевченківського лірника мелодією з характерною для неї квінтовою функціональною підтримкою баса. Щодо важливості цього музичного моменту, то композитор згодом писав: “Це декілька тактів лірника в антракті третьої дії хоч чим-небудь нагадують долю, котру батько Тарас виявив для сердешних сиріт-безбатченків”.

Джерела інтонаційної музичної мови української мови, використані М.М.Аркасом, надали його опері живого і зрозумілого звучання. Завдячуючи саме цьому, композитор зумів створити переконливий і всевпливаючий звуко-художній фон до поеми Т.Г.Шевченка.

Тепер його опера “Катерина” успішно торує свій мистецький шлях. Вона якісно зростає в душах та кращих прагненнях українського народу, стала справжньою ознакою національного духовного відродження. Це – чудовий пам’ятник поетові і композиторові, що синтезує в собі одухотворену творчу силу великого Кобзаря і музику талановитого М.М.Аркаса.9

Генеза українського театру щільно пов’язана з поетично-музичним фольклорами, народними іграми, видовищами, вертепною драмою, кріпацьким та шкільним театром. Український театр завжди духовно споріднений з національною літературою, передусім таких велетнів, як Г.Квітка-Основ’яненко, І.Котляревський, Т.Г.Шевченко, І.Франко, Л.Українка. Суттєвий компонент театральної драматургії завжди становили пісня, хор, танок, інструментальне звучання, що впливало на характер сценічного образу вистави, її сприймання та ін.

На характері діяльності, репертуарі українських театральних труп позначилося саме таке переважання пісенно-розмовних жанрів, бо одночасно прислуговувалося формуванню загальнонаціональних засад драматичного та музичного українського мистецтва.

Отож цілком закономірно, що українська театральна практика завжди оперувала такими різноманітними музично-сценічними жанрами, як водевіль, народна побутова опера, мелодрама, “пісні в лицях” та ін. Усі вони опиралися на фольклорні витоки – пісня-настрій, пісня-характеристика. Адже провідні театральні трупи часів М.М.Аркаса завжди мали у своєму репертуарі не тільки драматичні твори, але й власну оперу.

Хіба не досить різноманітним був музичний репертуар українського театру “Руська бесіда” у Галичині чи опери С.Гулака-Артемовського, М.Лисенка, П.Чайковського, М.Аркаса, Д.Січинського, Ш.Гуно, Ж.Бізе, Д.Верді?!

Не менш змістовним був і репертуар театру миколаївця М.Садовського, де виконувалися твори С.Гулака-Артемовського, М.Лисенка, Д.Січинського, Г.Козаченка, М.Аркаса, опери таких західноєвропейських класиків, як Б.Сметана, П.Масканьї, С.Монюшко та ін. До речі, високохудожній переклад на українську мову здійснив сам режисер.

Опері “Катерина” передували досягнення українського оперного мистецтва. Так, вже були “Запорожець за Дунаєм” С.Гулака-Артемовського, “Наталка-Полтавка”, “Утоплена”, “Тарас Бульба”, “Різдвяна ніч” М.Лисенка, “Купало” А.Вахнянина, опери П.Сокальського.

Подальша доля цих творів склалася по-різному, бо офіційна сцена для української опери була зачинена. Тому через драматичний театр поширювався серед демократичного загалу оперний репертуар. Однак у жанровому розмаїтті класичної опери – побутова, лірико-комедійна, лірико-фантастична, історико-героїчна, дитяча, - бракувало тривалий час народно-побутової драми.

Першим таким твором і стала Аркасова “Катерина”. І виявилося це можливим завдяки поезії Т.Г.Шевченка. Його муза, за словами М.Костомарова, “роздирала завісу народного життя, і страшно, і солодко, і боляче, і захоплююче було зазирнути туди!”

“Катерині” судилося стати першою, як уже говорилося, українською оперою на шевченківський сюжет. Написана на власне лібрето, вона має окремі відмінності порівняно з поемою. Зокрема, виник образ Андрія Безверхого, який щиро кохає Катерину. Акцент із соціального зміщено на історично-драматичний аспект, що мало засвідчити глибоку увагу композитора до внутрішнього життя героїні.

Привабливі грані твору становлять яскраві емоційність і драматизм, оперті на різні пласти фольклорного мелосу. Драматургія має напружений, наскрізний розвиток. Хоч має місце номерна система, звучання опери цілісне, єдине. Так, на початку (експозиція та дія) багато контрастних сольних і масових епізодів ніби для водволікання напруги. Вже тут Катря дізнається від Андрія про можливий похід. У другій (розвиток та кульмінація) та третій (драматична розв‘язка) діях увага зосереджується на подальшому драматичному.

При цьому М.М.Аркас користувався різними засобами – розширював розділи аріозного співу, насиченого речитативними репліками, збільшував розміри вокальної сцени, замість невеликих форм використовував, відповідно жанру лірично-психологічної опери, розгорнуту моносцену.

Не може не вразити наскрізна лінія розвитку партії Катерини: від веселощів, надії у  1-й дії до драматичної “Колискової” завершального трагічного монологу.

У творі спостерігається поєднання особливостей стилістики народно-побутового різновиду (жанрове-хорове звучання 1-ї дії) та власне ліричної драми, коли всі епізоди пов’язані з виявленням конфлікту.

Різноманітні ансамблі опери також виконують драматургічну функцію.

Хорові сцени побудовано на народних мелодіях, що позначає їх особливим колоритом.

Естетичну цінність опери, визначення її впливу на подальший розвиток українського оперного жанру складають структурність і послідовність драматичного розвитку.

Прикметно, що “Катерина” стала першою оперою в практиці драматичного театру без розмовних діалогів. У свою чергу, це спонукало до підвищення артистичного рівня.

Зазначимо ще раз, що після успішної московської прем’єри “Катерину” включали численні аматорські та професійні театральні трупи до свого репертуару. Її постановка подавала широкі можливості для відтворення психологічних глибин національного характеру, палкого самовираження, вимагала спеціальних умінь музично-сценічної дії, різноманітних музичних форм і танцювальної пластики. Точилася копітка праця в трупах щодо переходу від простого аматорства до певного рівня фахової культури. Все це засвідчував досвід, передусім, театру корифеїв – М.Садовського, М.Старицького, М.Кропивницького. У їх трупах дістали професійну вокальну підготовку М.Заньковецька, М.Литвиненко-Вольгемут, О.Петляш. Або ж мали такі природні дані провідні виконавці, як М.Кропивницький, М.Садовський, П.Саксаганський. Творчість М.Кропивницького, М.Садовської, М.Садовського, П.Саксаганського, З.Зарницької, О.Петляш, О.Петрусенко, В.Костіва-Верховинця, М.Литвиненко-Вольгемут, І.Козловського, О.Ратмірової, які були серед виконавців, акторів і режисерів “Катерини” різних поколінь, стала справжньою окрасою національного театру.

У своїх листах М.М.Аркасу М.Л.Кропивницький детально описував саму підготовку спектаклю у Москві, що свідчило про його дуже високі режисерські вимоги. Він ретельно здійснив режисерську розробку усієї опери, опанування акторами музичного матеріалу, планування сольних та ансамблевих мізансцен, постановку на основі народної творчості танцювальних номерів та ін. У центрі уваги були проблеми створення візуального образу вистави, тобто добір колоритних народних костюмів, забезпечення теплого поетичного пейзажу в декораціях і дії опери, у фіналі опери – ялиновий ліс, затягнутий туманом, крізь який ледве пробивалося холодне зимове сонце. Таким чином, було все спрямовано для правдивого відображення людської драми.

А ось що писав у листі від 21 лютого великий режисер і актор композитору щодо емоційної реакції публіки: “У 3-й дії сцена з дитиною проходить так тихо, що муху можна чути... Після слів Катрі “батько, батько сина відцурався” бувають оплески, ридання ..., з двома баринями істерика. Сліз у публіки багато. Визовам після 2 та 3 дії не було кінця”. Нарешті, громадське визнання: “Катерина” дуже сподобалася численній публіці, яка виявляла своє схвалення надто гучно і неодноразово вимагала повторення окремих номерів”.

Одна з московських газет підкреслювала, що “Великому успіху “Катерини” безсумнівно багато допомагали ретельна постановка і відмінне виконання більшості партій”. М.Кропивницький схвильовано телеграфував авторові: “Вітаємо з успіхом і дякуємо композитору за довіру”.

Можна з усією впевненістю стверджувати, що успіх опери М.Кропивницького визначався високою відповідністю загальноестетичним принципам національного театру. Це - як глибоке розуміння художнього змісту, конкретність та психологічна глибина характеру, так і вирішальна роль виконавського ансамблю, увага до сценографії заради правди життя на сцені.

Надзвичайно відповідально ставилися до постановки вистав і в театрі М.Садовського. Високий режисерський рівень, в основі якого – традиції національного народно-реалістичного театру як мистецтва переживання, забезпечував успіх оперних постановок, зокрема “Катерини”. Сам М.Садовський вражав глядачів трагізмом виконання, коли неодноразово співав партію Батька.

З неаби-якою теплотою згадував С.Тобілевич у своїй книзі “Мої стежки і зустрічі” про М.Садовську, яка з величезним успіхом виконувала роль Катерини: “Яку б роль їй не доводилось виконувати, серце глядача відразу скорялося перед щирістю і правдою, якими вщерть була перейнята її гра”. В ній, гнучкій, статурній, з прекрасним обличчям, виразними, повними життя очима, поєднувався винятково драматичний талант з незвичайно мелодійним голосом”.

З участю у постановці “Катерини” пов’язаний початок творчого шляху у театрі М.Садовського незабутньої і незвичайної М.Литвиненко-Вольгемут у 1912-1914 рр. Письменник В.Григор‘єв у своїх спогадах виділяв життєрадісність молодої акторки, її вродливість, надзвичайної сили і чудового тембру голос. Та найголовніше, стверджував він, це глибина інтерпретації: “Проживаючи етапи розвитку сценічної ролі: ніжне кохання сільської дівчини і турботи про майбутнє, страждання і загибель жінки-матері – актриса наголошує думку про соціальний підтекст драми “Катерини”. Загублену віру в людей, що її оточували, в життя, де панує свавілля, жорстокість”. Так особиста драма у виконанні М.Литвиненко-Вольгемут набувала гострих і переконливих викривальних рис.

Водночас, з другого боку, опера справляла на всіх великий художній вплив, бо в процесі постановки сприяла зростанню режисерської та виконавської майстерності. При цьому як збагачувала естетичний досвід і глядачів, слухачів, так і істотно впливала на подальший розвиток українського національного театрального мистецтва.

Ще за життя М.М.Аркаса “Катерина” ставилася в багатьох містах: Луцьку, Львові, Мінську, Вільно, Катеринодарі, Маріуполі, Кракові та ін.

Як і кожному мистецькому, літературному чи науковому твору, так і опері М.М.Аркаса остаточний присуд дав кращий “лікар і суддя” – час. І в наш час її сценічне життя, як і будь-якого видатного твору, триває.

У 50-ті роки XX ст. було здійснено Г.Тарановим і Д.Бобирем нову літературно-музичну редакцію “Катерини”. Оперу тепер було поновлено в репертуарі багатьох українських театрів: Вінниці, Києва, Дніпропетровська, Львова, Донецька, Одеси та ін.

У 80-ті роки минулого сторіччя музика з опери “Катерина” звучала у симфонічних концертах у Нью-Йорку, Оттаві, Монреалі, Торонто. Ще раніше її почали виконувати в Детройті і Чикаго і т.д.

В американській прем’єрі “Катерини”, наприклад, брали участь кращі мистецькі сили Америки і Європи. До речі, одну з провідних партій співав відомий за океаном і у світі виконавець М.Старицький, українець за походженням.10 І знову в залах, як і колись, зворушливі, бурхливі оплески, овації, сердечне співчуття, сльози на очах.

Бо палка людська любов, глибока людяність, втілені в музичній опері “Катерина” українського композитора М.М.Аркаса – то далеко непересічні духовності цього видатного твору українського національного музично-театрального мистецтва.

 

 

1.       Южанин.-1897.-25 березня.

2.       Кауфман Л.С. Названа праця.-С.73.

3.       Там само.-С.74.

4.       Одесский листок.-1899.-11 листопада.

5.       Кауфман Л.С. Названа праця.-С.69-72.

6.       Ведомости Одесского градоначальника.-1904.-6, 10, 30 січня,  4 лютого.

7.       Бойченко В. Названа праця.-1989.-22 травня.

8.       Шевченко Тарас. Кобзар. - К.: Держвидав України.-1961.-С.41.

9.       Див.: Іванов В.Ф. Музичні джерела опери М. Аркаса “Катерина” // Шануючи пам‘ять патріота України. Документи і матеріали про життя та діяльність М.М.Аркаса. – С.47-51.

10.   Див.: Авраменко С.М. Опера М. Аркаса “Катерина” – твір національного музично-театрального мистецтва // Там само. – С.57-63.

 

 

Vyzer O. E-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.   МОУНБ. Всі права застережено