Коломієць Володимир Родіонович народився 2 листопада 1935 р. в с. Вовчків Переяслав-Хмельницького району на Київщині в учительській родині. Від батька, колишнього фронтовика і вчителя-історика, певно, взяв у життя науку про мудрість і правду, а від матері – пильний зір, задивлений у народне мистецтво, заслуханість у пісню…
Свого першого віршика він написав у третьому класі, в одну з повоєнних весен, коли жилося важко: їли млинці з цвіту акації, коржики з жолудів. Прийшов якось Володя зі школи, хутенько поробив уроки і захотілося йому погуляти в лісі. Але за вікном дощило. І він тільки уявив собі ліс і ведмедя, який виліз на стару черешню і гризе гіркий глей… Ведмідь не втримався і звалився на землю. От якби мав свою пасіку, то не лазив би по дикий «мед»! Така мораль цієї проби пера. Невдовзі його вірші друкуватиме дитяча газета «Зірка».
Закінчивши середню школу в Переяслав-Хмельницькому, Володимир Коломієць вступив на філологічний факультет Київського університету і оселився в гуртожитку на вулиці Освіти, 4, по закінченні якого працював у центральній пресі, у видавництвах «Держлітвидав» (пізніше «Дніпро»), «Український письменник».
Першу збірку поезій «До серця людського» Володимир Коломієць видав у 1959 році, через рік після закінчення Київського університету. Незабаром були опубліковані і інші його збірки «Рунь» (1962), «Планета на житній стеблині» (1964), «Колиска жайвора» (1966), «Поезії» (1967), «Поміж чуттями і дивами» (1969), «Партитура тривоги» (1971), «По сей бік райдуги» (1972), «Переяслав» (1974), «День творіння» (1975), «Розмисел» (1976), «На відстані серця» (1978), «Не втратить вічності» (1980), «Від обрію до обрію» (1981), «Світень» (1982), «Подих моєї землі» (1984), «Сузір’я миру» (1987), «Яре вино» (1988), «Семигори» (1990), «Русло» (1991)….
Чимало творів українського поета перекладено на мови іноземні, – зокрема, видано свого часу книжки з його поезіями вірменською, російською, білоруською, англійською…
Володимир Коломієць у 1993 р. був удостоєний Державної премії України імені Т.Г. Шевченка за збірку поезій «Золотосинь».
* * *
ВИР І ВИРІЙ
Діво Обидо! ця ніч —
довга... тисячоліття триває.
Щоб знов не прогаять великі дні,
полиновий мед самоти
у вогонь виливаю.
Діво Обидо! зведи —
дай попить
із гідности джерела,
дай вступить
у стремена хоробрі,
за потоптану землю обстати.