Народився Олесь Гончар – письменник, літературний критик, громадський діяч, перший лауреат республіканської премії ім. Шевченка (1962)
/ 0
- Деталі
- Хіти: 5
3 квітня 1918 року у селі Ломівка біля нинішнього міста Дніпро народився Олесь Гончар – письменник, літературний критик, громадський діяч, перший лауреат республіканської премії ім. Шевченка (1962), голова Спілки письменників України, академік НАН України. Герой України (2005, посмертно).
Виховувала бабуся у слободі Суха на Полтавщині, оскільки мама померла, а батько одружився вдруге і забрав до себе старшу сестру Олесю. Все життя прожив під прізвищем матері, хоча при народженні отримав прізвище батька – Біличенко.
У 1927 році пішов до Бреусівської семирічної школи. У 1933 року підлітком влаштувався кореспондентом районної газети, яка згодом направила його до харківського технікуму журналістики. Після закінчення працював учителем у селі Мануйлівка, згодом — в обласній молодіжній газеті «Ленінська зміна». У 1938 році Олесь Гончар став студентом філологічного факультету Харківського університету. На першому курсі написав оповідання «Черешні цвітуть», яке опублікували в журналі «Радянська література», а у 1941 році за оповідання «Орля» отримав свою першу премію.
Добровольцем, у складі студентського батальйону, пішов на фронт Другої світової війни у 1941 року. Попав у полон, звідки втік у 1943 році і повернувся захищати свою Батьківщину у складі Червоної Армії.Отримав два поранення, був нагороджений орденами «Слави» і «Червоної Зірки», трьома медалями «За відвагу», медаллю «За оборону Києва».
У грудні 1945-го демобілізувався з армії, оселився у старшої сестри в тодішньому Дніпропетровську (нині - Дніпро), почав літературну роботу. Відновив навчання на філологічному факультеті Дніпропетровського університету.
Перша книжка «Альпи» із трилогії «Прапороносці» вийшла в 1946 році у журналі «Вітчизна». Восени 1948 року світ побачила остання книга трилогії «Прапороносці» – «Злата Прага». Події роману охоплюють шлях, який проходять офіцери й солдати – українці у 1944-1945 роках через Румунію, Угорщину, Словаччину та Чехію. На відміну від практично всіх текстів інших письменників-фронтовиків, з роману випливає, що Європа близька для українців-вояків. Вони знаходять спільну мову і з румунськими солдатами, які недавно були ворогами, а тепер стали союзниками, і з цивільним людом у Будапешті, і навіть з перестарілим угорським графом у його маєтку, і, ясна річ, із словацькими селянами та мешканцями чеських містечок.
Протягом 1949-1960 років у світ вийшла низка творів Олеся Гончара на воєнну тематику: «Земля гуде», «Партизанська іскра», «Людина і зброя». У цей період письменник працював над творами сучасної та історичної тематики (збірки «Південь», «Дорога за хмари», повісті «Микита Братусь», «Щоб світився вогник», романи «Таврія», «Перекоп», «Тронка» та ін.). У 1968 році вийшов друком роман «Собор», але невдовзі був вилучений з літературного процесу.
У 1959-1971 pоках Олесь Гончар керував Спілкою письменників України. За роман «Людина і зброя» в 1960-му році був нагороджений Державною премією імені Т. Шевченка. Опублікував романи «Циклон» (1970), «Бригантина»(1973), «Берег любові» (1976), «Твоя зоря» (1980), у 1989 р. – повісті «Далекі вогнища», «Спогад про океан», новели «Корида», «Чорний яр», «Двоє вночі».
Отримав звання Героя Соціалістичної праці. Член ЦК КПУ в 1960—1966 і в 1971—1990 роках. Був депутатом Верховної Ради СРСР 6—11-го скликань.
На сесії Верховної Ради України після історичного референдуму 1 грудня 1991 року Олесь Гончар проголосив результати волевиявлення українців жити у незалежній Україні. У 1993 році Міжнародний біографічний центр у Кембріджі (Англія) визнав О.Гончара «Всесвітнім інтелектуалом 1992-1993 років».
Помер О.Гончар 14 липня 1995 р. у Києві, похований на Байковому цвинтарі.
Джерело:
Офіційний веб-сайт УІНП
https://uinp.gov.ua/istorychnyy-kalendar/kviten/3/1315