14 квітня: цей день в історії України
/ 0
- Деталі
- Хіти: 74
Київський центральний архів давніх актів (КЦАДА) було засновано 14 квітня (за новим стилем) 1852 року при Університеті святого Володимира (нині — КНУ ім. Тараса Шевченка). Цю установу було створено у 1852 р. з ініціативи вчених-істориків, передусім Миколи Іванишева – професора київського Університету Святого Володимира та віце-голови Тимчасової комісії для розгляду давніх актів (створеної у Києві у 1843 році).
Сьогодні це Центральний державний історичний архів України у Києві (ЦДІАК України).
Започаткування Київського центрального архіву давніх актів було зумовлено декількома причинами. З одного боку, такого кроку вимагав розвиток історичної науки – робота з дослідження архівних матеріалів, яка у XVIIІ ст. виконувалася силами одинаків-ентузіастів, вимагала нових підходів і, передусім, нової форми організації наукових досліджень. Тому вже з початку ХІХ ст. розпочинається дослідження архівних матеріалів, які знаходилися не лише в архівах, а й поза межами архівних установ – з’являються археографічні експедиції, а для видання матеріалів, зібраних цими експедиціями, створюються археографічні комісії – спочатку в Санкт-Петербурзі, після – у найбільших наукових центрах.
З іншого боку, все це проходило на тлі реалізації імперських амбіцій Росії на українських землях, що вимагало наукового обґрунтування легітимності включення цих земель до складу Російської імперії і закриття доступу до архівних документів приватним особам. Останнє було пов’язано з тим, що після прийняття нової конституції 1815 р., за якою польська шляхта зрівнювалася в правах з російським дворянством, частина шляхти в будь-який спосіб намагалася забезпечити собі цей новий статус і ця тенденція лише посилилася після придушення польського повстання 1830–1831 рр.
Одна за одною було створено декілька Тимчасових комісій для розбору давніх актів, але це не розв’язало проблеми. У 1850 р. до цього питання долучився київський військовий, подільський і волинський генерал-губернатор Д. Г. Бібіков, що дозволило прискорити процес створення Центрального архіву давніх актових книг при Київському університеті Св. Володимира.
З 1-го січня 1852 р. було припинено роботу Тимчасових комісій, запроваджених у 1842 р., “имевших целью проверку подлинности документов и составление к ним описей... и вызванной к поверке актовых книг вследствие открывшихся злоупотреблений и подлогов в них после недосмотров такой же комиссии, действовавшей в крае с 1833 по 1835 год”, а вже 2-го квітня 1852 р. указом Миколи І було наказано заснувати Київський, Віленський і Вітебський центральні архіви, в яких повинні бути зібрані актові книги до 1799 р. не лише із “присутственных мест”, але й від приватних осіб. Опікуватися архівом було доручено правлінню університету Св. Володимира, посаду завідуючого архівом запропоновано бібліотекарю, для зберігання актових книг було надано спершу приміщення нижнього поверху, а з жовтня того ж року – рекреаційну залу на третьому поверсі будівлі університету: “огромная зала со шкапами у стен, в окнами, выходящими в ботанический сад университета, и с двумя кабинетами для занятий чиновников...”.
Основними напрямками роботи архіву було: по-перше, видавання і засвідчення виписів з актових книг, а по-друге, складання описів документів і, передусім, актових книг. Для цього з канцелярії губернатора було залучено двох чиновників і на їх утримання виділено певну суму грошей, яка, на жаль, дуже швидко закінчилася і у подальшому складання описів йшло з перервами. З 1882 р. до архіву крім актових книг почали надходити і інші документи. Так, наприклад, архів отримав старі справи (починаючи з 1742 р.) Об’єднаної палати карного і громадянського суду з Київського окружного суду, справи з архівів Київського губернського правління, Київської і Чернігівської казенних палат, а також з інших установ.
Штати архіву від самого початку складалися із завідуючого архівом, він же – бібліотекар університету (першим завідуючим став Антон Якович Красовський, після нього – Кирило Олексійович Царевський) і двох його помічників (постійного – з жовтня 1852 р. на цю посаду було призначено Михайло Івановича Якубовського, і тимчасового, який виконував і обов’язки перекладача). Питання про зміни в штатах архіву ставилося неодноразово, але введення нових штатів відбулося лише в 1903 р., коли в архіві було запроваджено нові посади: архіваріус (в конкурсі на цю посаду переміг Іван Михайлович Каманін), три помічники і один секретар (з 1904 р. ним став Іван Васильович Тарнопольський). До роботи в архіві залучались люди, віддані архівній справі, але Перша світова війна, революція 1917 р. і громадянська війна порушили ці плани.