Ерік Карлфельдт (1864-1931) – лауреат Нобелівської премії 1931 р.
За словами американського вченого А. Густафсона, Е. Карлфельдт – один із величних шведських поетів, вірші якого відзначаються продуманістю і вишуканістю, солідністю і в той же час, виключною образною майстерністю.
Карлфельдт народився в містечку Фолькерна (Швеція). Навчався в Уппсальському університеті, працював учителем, бібліотекарем у сільськогосподарській академії в Стокгольмі.
У 1895 р. вийшла перша збірка поета «Пісні про дику природу та кохання», 1898 р. – «Пісні Фрідоліна», 1901 – «Сад насолод Фрідоліна».
У 1904 р. Е. Карлфельдт був обраний до Шведської академії, з 1907 р. він працював у складі Нобелівського комітету з літератури, а з 1912 р. був його постійним секретарем. Працюючи на цій посаді, Карлфельдт кілька разів висувався на премію, але сам від цього відмовлявся, посилаючись на свою роботу у Комітеті й невелику кількість перекладів за межами Швеції.
Премія з літератури була присуджена Карлфельдту через шість місяців після його смерті, що викликало невдоволення, особливо в Швеції. Шведській академії довелося нагадати, що відповідно до правил присудження Нобелівської премії, посмертне нагородження можливе в тому випадку, якщо кандидатура вперше висувалася ще до смерті лауреата.
За рішенням Комітету премія була передана родині поета. На церемонії було зазначено, що Е. Карлфельдт – «поет, який черпав своє натхнення зі зникаючого минулого, в засобах вираження глибоко нетрадиційний, він сміливий новатор, тоді як модерністи часто задовольняються лише перехідною лінгвістичною мовою».
Фото з сайта: https://commons.wikimedia.org/