Нобелівська премія з літератури 1945 р. Габріела Містраль (Лусіла Годой Алькаяга)
/ 0
- Деталі
- Хіти: 186
Чилійська поетеса, педагог і дипломат Габріела Містраль стала першою представницею Латинської Америки, яка удостоєна Нобелівської премії. Її справжнє ім’я Лусіла Годой Алькаяга, а псевдонім вона взяла з імен улюблених поетів Габріеле д’Аннунціо і Фредеріка Містраля.
Габріела Містраль народилася у селищі Вікунья, що в Андах. Як писав у спогадах перуанський письменник і журналіст Сіро Алегрія, Габріела розповідала, що її рідне містечко входило колись до імперії інків, а сама вона належить до індіанців кечуа. У шістнадцять років Г. Містраль вчила дітей у найглухіших селищах, а згодом очолювала ліцеї в багатьох містах країни. У м. Темуко вона познайомилася з шістнадцятилітнім президентом шкільного літературного видавництва Пабло Нерудою і стала його наставницею.
Під враженням від самогубства свого нареченого, Лусіла написала «Сонети смерті» (1914), що стали основою для збірки «Відчай» (1922), опублікованій в Нью-Йорку Інститутом іспаномовних літератур. Друга збірка Г. Містраль «Ніжність» вийшла у 1924 р. Після цих двох книжок Габріела Містраль утвердилась як чілійська поетеса та як найвидатніша поетеса в усій іспаномовній літературі.
Г. Містраль здобула визнання також як педагог, в 1922 р. уряд Мексики запросив її взяти участь у здійсненні реформи народної освіти. Чілійський уряд надав їй посаду «довічного консула Чилі» з правом обирати країну місця проживання. З 1924 р. Містраль мешкала в Італії, Іспанії, Португалії, Бразилії, США, неодноразово брала участь у роботі Ліги націй, а після війни – в ООН.
Після значної паузи у 1938 р. з’явилася чергова збірка поезій Містраль «Рубання лісу». В 1945 р. Габріелі Містраль присудили Нобелівську премію «за поезії істинного почуття, що зробило її ім’я символом ідеалістичних спрямувань для всієї Латинської Америки». У своїй промові член Шведської академії Я. Гульберг зазначив: «Віддаючи належне багатій латиноамериканській літературі, ми вітаємо її королеву, творця «Відчаю», котра стала видатним співцем печалі та материнства».
Пропонуємо вашій увазі вірші зі збірки поезій Габрієлли Містраль у перекладі Дмитра Павличка:
«СВІТАННЯ»
Відчиняю своє серце, щоб зайти
Всесвіт міг, як водоспад палющий.
День новий приходить – його з’ява
зупиняє подих мій.
Я співаю, як печера, повна сяйва,
я співаю день новий.
Втрачена й повернута краса яскрава,
через те покірно жду я на узбоччі,
не приймаючи й не даючи нічого,
доки не втече Горгона ночі.
«ОБТИНАННЯ МИГДАЛЕВОГО ДЕРЕВА»
На фоні неба чистого рукою
мигдаль я обтинаю. Ось торка
галузка, мов коханого щока
з невкірністю і пристрастю прудкою.
Так обтинаю, мов строфу творю,
в якій моя живуща кров палає,
вкладаю серце, все життя безкрає
в цю мигдалеву весняну зорю.
Все глибше в крону входять мої груди,
і серце стукає, мов долото, –
тим пульсом стовбур древа жити буде.
Мене тепер не любить вже ніхто.
В дар світові себе навік оддавши,
у мигдалі я жити буду завше.
Більше поезій Габріели Містраль читайте у Миколаївська обласна універсальна наукова бібліотека!
Фото з сайту: https://www.ukrlib.com.ua/
#НобелівськаПремія #цікавіфакти #читайукраїнською
#Календар_МОУНБ #ВизначніДати #Відзначаємо