Французький романіст, есеїст і критик Андре Жід (1869-1951) – лауреат Нобелівської премії 1947 р. За словами французького критика Буадефра, А. Жід став «останнім серед класиків, першим серед модерністів».
Андре Жід народився у сім’ї професора історії права Паризького університету. Навчався у протестантській середній школі в Парижі, цікавився літературою та серйозно займався музикою. У 1889 р. закінчив ліцей і вирішив стати письменником. У 1891 р. опублікував перший автобіографічний твір – «Нотатники Андре Вальтеpa».
У жовтні 1893 р. А. Жід здійснив тривалу подорож Північною Африкою. Повернувшись до Європи, письменник видає твір «Болота» (1895) – сатиричну панораму богемного життя французьких літераторів. Роман «Страви земні» (1897) – поетична проза, написана під впливом знаменитої книги Ніцше «Так говорив Заратустра» мав великий резонанс у французькому суспільстві, він також справив неабияке враження на подальшу творчість А. Камю та Ж. П. Сартра.
У 1909 р. А. Жід працював над створенням журналу «Нувель ревю франсез» («La Nouvelle Revue Francaise»), який став одним із найвпливовіших літературних журналів світу. З 1902 по 1919 рр. Жід опублікував чотири психологічні романи: «Іммораліст», «Тісні ворота», «Ізабелла» та «Пасторальна симфонія». Всесвітнє визнання здобув роман «Фальшивомонетники» (1925) про літературне середовище, переповнене брехнею та продажністю.
У липні 1925 р. А. Жід вирушив у тривалу подорож до Конго для виконання урядової культурної місії. Повернувшись в Європу у 1927 р., він опублікував два подорожні щоденники, в яких критикував французьку колоніальну політику.
У 1930-ті роки А. Жід зацікавився соціалізмом і комунізмом, життям у СРСР. Політична активність Жіда виявилася у його роботі у Комітеті письменників-антифашистів (1933-1934), участі в Першому міжнародному конгресі на захист культури (1935), поїздці в СРСР, куди він був запрошений 20 червня 1936 р. Невдовзі ним була опублікована книга «Повернення з СРСР» (1938), що містила розчарування в ідеї соціалізму.
Початок Другої світової війни, поразка Франції, готовність редакції журналу «Нувель ревю Франсез» до співпраці з окупантами змусили письменника порвати з колишніми однодумцями. Улітку 1947 р. А. Жід був обраний почесним доктором Оксфордського університету, а восени отримав Нобелівську премію з літератури «за глибокі та художньо вартісні твори, у яких людські проблеми змальовані із безстрашною любов’ю до істини та глибокою психологічною проникливістю».