Лауреат Нобелівської премії з літератури 1984 р. Ярослав Сейферт (1901-1986)
/ 0
- Деталі
- Хіти: 196
Поет Ярослав Сейферт (1901-1986) – єдиний чеський лауреат Нобелівської премії з літератури. Його вірші вважаються вершиною чеської лірики. Сам поет писав: «Мова поезії – це не лише можливість говорити з людьми до душі, це ще притулок, де ми ховаємося від небезпек, які часом навіть боїмося назвати».
Я. Сейферт не здобув навіть середньої освіти, але наполегливо навчався сам. Наприкінці Першої світової війни працював у газеті «Руде право» як професійний журналіст. У 1920 p. Ярослав Сейферт увійшов до об’єднання літераторів і художників «Деветсил», з яким пов’язують виникнення чеської авангардної течії – поетизму. У 1921 р. опублікована перша збірка віршів Сейферта «Місто в сльозах». Пізніше з’явилися збірки «Сама любов» (1923), «Медовий місяць» (1925), «Соловейко погано співає», (1926), «Поштовий голуб» (1929).
Сейферт був учасником найважливіших подій історії своєї країни у минулому столітті. У травні 1945 р. був мало не розстріляний нацистами під час Празького повстання. У 1956 р. на ІІ з’їзді Спілки письменників Чехословаччини виступив з промовою на захист свободи творчості. У 1969 p. був обраний президентом Спілки письменників Чехословаччини та через рік звільнився через відмову прийняти цензурні обмеження. У 1977 р. Я. Сейферт поставив свій підпис під Хартією прав людини, що засуджувала арешти чеських письменників.
У своїх збірках «Яблуко з подолу» (1933), «Руки Венери» (1936), «В світлому одязі» (1940), «Кам’яний міст» (1944), «Каска із глини» (1945), «Вікторка» (1950), «Моцарт у Празі» (1951), «Прага» (1958) Я. Сейферт порушував різні теми – від засудження війни і до кохання.
У 1984 р. Я. Сейферта було відзначено Нобелівською премією «за поезію, яка позначена свіжістю, почуттям і багатою уявою й свідчить про незалежність духу й різнобічність людини». З нагоди присудження премії, Шведська академія написала: «Він уособлює собою свободу і творчий запал... Його метод – зображати і відчувати в житті та світі те, що не піддається ні політичному, ні будь-якому іншому догмату та диктату».
Пропонуємо до вашої уваги вірш Я. Сейферта «Водостік» у перекладі українського поета, перекладача, літературознавця Івана Прокоф’єва:
Кипить вино грози,
стіка з небес шумисто
на утилітаризм
гонористого міста.
А водостік, старий
дивак, з стрімкого даху
в бешкетники подавсь,
додумавсь: з всього маху
на перехожих вниз
жбурля хлюпку водицю,
у котрій небозвід
устиг уже омитись.
І хоч на змерхлість скронь
ось-ось впадуть сивини
архангельським пером,
послідом голубиним,
люблю я до цих пір
купання без мудрацій
в хрестильні старовинній,
в цій сауні бідняцькій,
люблю в краплистий дощ
роздітися, розкрилитись,
під кронами іти,
від крапелин не криючись.
Я хочу, хочу теж
п’яніти безустанно
від браги грозової,
від ритмів барабанних.
Розквітлі над чолом
злякають тут сивини,
коли секунди в лоб
клюють, немов градини?
Фото з сайту: https://www.istpravda.com.ua/
#НобелівськаПремія #цікавіфакти #читайукраїнською
#Календар_МОУНБ #ВизначніДати #Відзначаємо