Ельфріде Єлінек (1946) - австрійська романістка, публіцистка, одна із найпровокаційніших авторок сучасності є лауреаткою Нобелівської премії у галузі літератури у 2004 році. Сама Єлінек обирає «незручні» теми та сюжети та називає свої твори «театром авторської свідомості».
Початкову освіту майбутня письменниця отримала у школі при католицькому монастирі, де панували суворі порядки. Есе про роки свого навчання там письменниця назвала «Ходити до школи – усе одно що помирати».
З дитинства Ельфріде опановувала гру на фортепіано, органі, скрипці, гітарі та альті. З 13 років навчалася у Віденській консерваторії. У 1964 р. поступила до Віденського університету на відділення історії мистецтва і драми, але змушена була покинути навчання через нервові розлади.
У своїх перших романах «Ми – принада, дитинко!» (1970), «Міхаель. Книга для молоді інфантильного суспільства» (1972) авторка критикувала поп-культуру і хибні уявлення про красиве життя. У романах «Коханки» (1975), «За дверима» (1980), «Хіть» (1989), «Діти мерців» (1997), «Жадібність» (2000) розкривала теми соціальної несправедливості, нацистського минулого країни, жорстокості й приниження у ставленні до жінок та дітей.
Світове визнання письменниці приніс роман «Піаністка» (1983). Це розповідь про дитячі травми, роздуми над тим, що відштовхує людину від любові до класичної музики. Екранізація цього твору отримала Гран-прі на Канському фестивалі у 2001 р.
Як драматург Єлінек розвиває традиції Бертотольда Брехта. ЇЇ п’єси ставилися на кращих сценах німецькомовних театрів Бонна, Гамбурга, Відня, Мюнхена, Цюріха.
Письменниця є лауреаткою багатьох престижних літературних премій, у 2004 р. вона була удостоєна Нобелівської премії «за музичні переливи голосів і відлунь у романах і п’єсах, які з екстраординарною лінгвістичною пильністю розкривають абсурдність соціальних кліше та їх поневолювальну силу».
Фото з сайту: https://uk.wikipedia.org/
#НобелівськаПремія #цікавіфакти #читайукраїнською
#Календар_МОУНБ #ВизначніДати #Відзначаємо