День народження Володимира Сосюри - українського поета-лірика, прозаїка, перекладача
/ 0
- Деталі
- Хіти: 78
«Любіть Україну всім серцем своїм
І всіми своїми ділами»
В. Сосюра
Володимир Сосюра – поет, народжений у ХІХ ст., захоплений творчим буянням 1917 року, спокушений українізацією 1920-х років, напівзламаний репресіями 1930-х років, обпалений вогнем Другої світової війни, сповнений надіями у недовгий час відлиги 1950–1960-х, – пройшов крізь усі катаклізми жорсткого ХХ століття. Володимир Миколайович Сосюра – один з найщиріших ліриків XX ст. Борис Олійник сказав: «Він належить до майстрів слова, які уміли і жити своїм часом, і йти попереду часу, і завжди залишатися на часі, оскільки апелювали до серця людського». Вивчаючи спадщину В. М. Сосюри, найкращу частину якої десятиліттями ховали у спецфондах і яка була недоступною читачам і дослідникам його творчості, ще раз переконуєшся в могутності поетового таланту, якого владі так і не вдалося до кінця зламати. В. М. Сосюра писав: «Працювать, працювать, безумовно! Кожній хвилі нема ж вороття! Ні! Я зовсім іще не заповнив золотої анкети життя!». Саме праця була наснагою (станом душевного піднесення; натхненням; творчим запалом) поета упродовж всього його життя.
Володимир Сосюра народився 6 січня 1898 року (25.ХІІ.1897) в шахтарській сім’ї на станції Дебальцево на Донбасі. Згодом сім’я переїхала в шахтарське селище Третя Рота (засноване у 1721 p., зараз селище Верхнє, яке з 1965 року входить до складу міста Лисичанська, Луганська область), де й минуло дитинство та юність майбутнього поета. У 1937 р. поет переїхав до Києва. У Києві В. М. Сосюра разом з сім’єю проживав у житловому будинку письменників по вул. Б. Хмельницького, 68 (тоді вул. Леніна, 68) впродовж 1937–1941 та 1944–1957 рр. а потім переїхав на вулицю М. Коцюбинського (1957–1965).
Писати вірші Володимир Миколайович почав російською мовою під впливом поезії О. Апухтіна, С. Надсона, К. Бальмонта. Свою першу поезію «Молитва за Родину» В. Сосюра надрукував у березні 1917 р. у бахмутській «Народной газете». Слідом у газеті «Голос рабочего» (орган Лисичанської Ради робітничих і солдатських депутатів) було надруковано вірш «Товарищу». У 1920 р. юнак прийшов до лав Червоної Армії та віддав себе справі революції, будівництва нового світу. Етапним твором, написаним навесні 1920 року українською мовою, став вірш «Відплата». Вірш побудований за принципом контрастного протиставлення. Світу експлуататорів – «паралітикам, життя мерцям», «лакеям зла і тьми» протистоїть світ героїчного народного буяння молодої революційної сили, яка покликана розбити «корони, трони» та на їхніх місцях створити нове життя. Вірш «Відплата» стояв в одному ряду з кращими творами української поезії, в яких відбито загальнонародний характер революційної боротьби. Поетичну зрілість поета засвідчила поема «Червона зима» (1921). В. Сосюра увійшов у слов’янську поезію як співець любові та вічної світозміни, що злилися в єдиному понятті прекрасного, у відчутті терпкого смаку життя, якому немає кінця-краю. Майстер загадкової простоти, він пройшов через кілька історичних і культурних епох у житті України: від УНР до хрущовської «відлиги». Володимир Сосюра був безпосереднім учасником громадянської війни і це позначилося на його творчості. О. Білецький у 1920-х роках відзначив, що Володимир Сосюра – особливий талант, бо поєднує у собі воїна і поета.
Володимир Сосюра писав не лише поезію про кохання, про громадянську війну, промисловий Донбас, трудові подвиги. Хвилювали його заборонені теми з історичного минулого України, зокрема біблейні, загальнолюдські. Все життя поета долали сумніви, пошуки відповідей на вічні питання про призначення Людини, про сутність добра і зла, про горе, яке судилося українському народові. Перебуваючи у психоневрологічному диспансері, у хвилини душевного відчаю В. М. Сосюра написав поеми на біблійні теми: «Каїн», «Моїсей», «Христос» і «Ваал». Віра в Бога, поклоніння творцю та всього сущого на землі супроводжували В. М. Сосюру все життя і стали наріжним каменем естетичного кредо поета.
Творчий шлях В. Сосюри не був лише висхідним: мали місце і спади, помилки. Гострі соціальні конфлікти минулого та сучасного життя народу покладено в основу багатьох творів поета. Із літературного доробку Володимира Сосюри цензурою за радянської доби послідовно вилучалися автобіографічний роман «Третя Рота», поеми «Розстріляне безсмертя», «Мазепа», «Махно», «Каїн», «Христос», «Мойсей», «Ваал». Після гострої, не у всьому незаперечної, критики М. Зеровим був вилучений із вибраної спадщини поета роман у віршах «Тарас Трясило».
Можна пригадати вірш «Гроза», у якому, на мій погляд, у завуальованому вигляді В. Сосюра висловив свій стан душі:
«Я читав поезії свої
І не втерпів, розридався бурно…
Ти дивилась тоскно і лазурно
На заломлені руки мої.
Зникла ти. І плакав я так повно,
Що не міг до радості дійти…
Й крізь ридання чув я невимовно,
Як ридала за стіною ти».
Ще виразніше звучать слова поета у вірші «Україно моя»: «Я ненавиджу, нене, тебе, що над нами ще висне імла, що від кволого «цоб» і «цабе» недалеко ще ти одійшла. …Кожний крок одвоюєм у тьми, в новій формі вирує війна… Будем, будем залізними ми, кинем зір на світи не з вікна… Україно, моя сторона!..».
У 1930 р. поет писав: «Два Володьки було у мені, що змагались на грані безодні: той за Вчора, а той за Сьогодні». Роздвоєння В. М. Сосюри межувало з розпачем. Партія, влада, органи безпеки керували ним: радили, що писати і як писати. Від Володимира Миколайовича Сосюри директивно вимагали засуджувати поетів, які виїхали за кордон, оспівувати здобутки соціалізму, працю, інтернаціоналізм, дружбу України та Росії.
Проникливий, глибоко емоційний лірик і натхненний публіцист В. Сосюра не тільки створив безцінні перлини інтимної та громадянської поезії, але й у поемі «Розстріляне безсмертя» та інших творах одним із перших звернувся до викриття епохи сталінізму в українській літературі. У 1963 році за книги лірики «Ластівки на сонці» та «Щастя сім’ї трудової» Володимир Миколайович Сосюра одержав Шевченківську премію. Вірші В. Сосюри розкривають великий духовний світ людини, в них відтворено грандіозні трудові звершення, формування цільного та героїчного характеру його сучасників. Володимир Миколайович був одним із перших в українській поезії хто звернувся до теми робітничого класу. Поет добре усвідомлював, що сила поезії у зв’язках із народом. Його вірші-роздуми дають відчути моральну красу народу, міжнародну єдність, революційне оновлення планети.
Публікації забороненої спадщини поета поглибили і розширили наше розуміння його життєвої та творчої драми, яка не вписувалася ні в які партійні схеми і настанови. Особливо вдячним матеріалом до нового трактування В. Сосюри є його роман «Третя Рота», епічні поеми на історичні та біблійні теми, публіцистична поема «Розстріляне безсмертя». Десятиріччями ці твори старанно приховувалися від читача, адже у них оспівувалося романтичне минуле України, зображувалися трагічні історичні постаті, оригінально трактувалися мандрівні сюжети, в яких розроблялися етико-філософські питання, через призму національного світосприйняття осмислювалися загальнолюдські цінності. Ось чому один із найщиріших українських ліриків ХХ ст. майже невідомий нам як епік. Епічні твори важче було підпорядковувати до вимог декретованої літератури, оскільки в центрі уваги епіки перебували проблеми людини і суспільства, проблеми історико-філософські, моральні тощо. Зрозуміло, що кращі епічні твори не друкувалися, та й ті, що були опубліковані, тенденційно трактувалися критикою. Творчість В. Сосюри є поетичним літописом, соціально-психологічним документом епохи та вічним джерелом краси і мужності. Його твори становлять визначний етап у розвитку української літератури.
Володимир Миколайович Сосюра помер 8 січня 1965 р. у Кончі-Заспі, де перебував у санаторії. 11 січня відбулися похорони на Байковому кладовищі у Києві.
Як пророцтво лунають сьогодні слова Володимира Миколайовича Сосюри: «О ні! В віках не одгриміли громи Червоної Зими! Сьогодні вчора ми творили, як зараз завтра творим ми» (3.ІХ.1961).
Про творчість В. Сосюри літератури не бракує. З нього зроблено взірцевого українського поета, який творив виключно на засадах партійності. Про те, що це першокласний лірик, пейзажист, співець кохання, блискучий імпровізатор у поезії глухо замовчувалося або писалося безбарвно та невиразно.
Критики ХХ століття зробили чимало для вивчення творчості В. М. Сосюри, про що свідчить літературно-критичний нарис Ю. Бурляя, статті С. Шаховського, Л. Новиченка, С. Крижанівського, Є. Кирилюка, І. Стебуна, О. Кудіна, О. Килимника, В. Лесика, В. Бойка та інших критиків і літературознавців. У редакційній статті газети «Правда» від 2 липня 1951 р. під назвою «Проти ідеологічних перекручень у літературі» В. Сосюру було піддано нищівній критиці за опублікований у журналі «Звезда» (1951, № 5) вірш «Любіть Україну!».
У нашій свідомості В. Сосюра все ще залишається яскравим представником поетів-ліриків нового покоління, яке було приречене пристосовуватися до умов ідеологічного керівництва літературою. Привертає увагу ґрунтовна праця С. Шаховського «Лірика і лірики. Питання майстерності і стилів української радянської поезії» («Рад. письменник», 1960).
Лише за останній час наше уявлення про В. Сосюру збагатилося новими матеріалами, фактами, творами, які дають нам підстави оцінювати постать поета всебічно, враховуючи ситуацію трагічної доби, в яку йому довелося жити і творити.
Джерело:
Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського
http://www.nbuv.gov.ua/node/6128