Вірш Катерини Міхаліциної - ще одне поетичне свідчення у літопис "Поезія, народжена війною". Пишемо історію сьогодення разом з Миколаївська обласна універсальна наукова бібліотека!
Син
«мамо, а звідки іде війна? – запитує тихо
і одразу, без паузи: а війна – це стихійне лихо?
чи ми її заслужили чимось? ну, знаєш, наприклад, непослухом…»
а в її голову мовби хтось ударив залізним посохом,
землю вибив з-під ніг, мізки з рідного черепа:
«звідки в тебе, дитино?..»
«мамо, мож, ми тягнули якогось жереба
і не того дістали з великої торби божої?
може, хотіли на небо вилізти, а не можна нам?
знаєш, як вавилонцям – у них тоді вежа тріснула,
нам у школі казали…»
а вона сльози ковтає, злісно так,
і мовчить, і душиться непромовленим.
«мамо, скажи, а війни – вони бувають замовними? –
шибу теплом захухує, пальцем виводить контури. –
це, бачиш, Крим. це – Донецьк. і вони недотОркані,
наші, невідбирабельні. правда, мамо?»
«недоторкАнні, – підказує, душачись вже словами,
ліпить в осердя малюнка прапор двокольоровий. –
звідки, звідки в тебе, дитино, така недитяча мова?»