Статті
Пісня Артема Лоїка "Лютує"
/ 0
- Деталі
- Хіти: 425
Миколаївська обласна універсальна наукова бібліотека
Ця війна докорінно змінила життя кожного з нас... Жорстока, кривава, нелюдська боротьба за право бути незалежними.
Незламні сини і дочки України нині стоять на захисті Батьківщини, і твердо переконані:
«Якщо ворог прийшов відібрати рай,
Я його затягну за собою в пекло!"
Співробітники ж Миколаївська обласна універсальна наукова бібліотека разом з усіма благають наших захисників повернутися живими та вірять у якнайшвидшу перемогу!
Пісню Артема Лоїка "Лютує", якою ми продовжуємо нашу антологію "Поезія, народжена війною", проілюстровано роботами студентів Національно університету Полтавської політехніки ім. Ю. Кондратюка, що вчаться на спеціальностях «Архітектура та містобудування» та «Образотворче мистецтво, декоративне мистецтво, реставрація» Полтавської політехніки
Ми обов'язково переможемо!
Небо на тебе лютує, — не заступи за межу,
хай я тебе не врятую, — я тебе не залишу…
Сонце заходить за обрій, — не зігріва від дощу,
але повтрюю вкотре — я тебе не відпущу…
Тільки якщо ти палаєш — Бог помічає свічу,
хай ти мене проклинаєш — я тебе перехрещу!
Ніч перекреслює слово — не заступи за межу…
Вірю побачимось знову — я тебе не залишу!
Очі на тата підійме син,
є та мета, та відніме сил,
є що сказати, — немає слів,
плакати час — та немає сліз!
Ти поясини йому що і як,
тільки після, не тисни, яким був я…
Син забився за тебе, мов цуценя,
та прошу тебе тільки не зупиняй…
Мені час іти та я стою завмер,
не дивись так на мене я ще не вмер!
Я сказав не «прощай», а «до зустрічі»
твоя віра не дасть злу задуть свічі,
а тому дивись лише на мене так,
мовби не на війну я іду, а так…
Тільки лиш по дорозі
бездушному зомбі, якщо ти не проти, піджарю танк!
Небо на тебе лютує, — не заступи за межу,
хай я тебе не врятую, — я тебе не залишу…
Сонце заходить за обрій, — не зігріва від дощу,
але повтрюю вкотре — я тебе не відпущу…
Мила, щоб в теплі твої обійми
знов повернутись — в руці обійма.
Бог один знає навіщо спускає
на голови вільні постійні війни.
А може це люди, які рабами
по сусідству мовчали, кнути горбами
тримали, — сил дали рукам тирану,
сину, не загасити рокам ту рану!
Тільки до ніжних твоїх долонь
згоден склонитися у полон,
я б із радістю скинув свій патронташ
та Аполлон покидає наш Вавілон…
Ти мене тим мене памятай,
я прийду із поетом в його куплеті,
якщо ворог прийшов відібрати рай,
я його затягну за собою в пекло!