Статті

МУРАШНИК

Рейтинг користувача:

/ 1

Миколаївська обласна універсальна наукова бібліотека продовжує антологію "Поезія, народжена війною" ще одним віршем Гліба Бабіча, який загинув нещодавно, захищаючи Україну.

Гліб присвятив цей вірш тим, хто витягує на собі тягар війни.

МУРАШНИК

Мурахи все щось тягнули – туда, до шквалу вогню.

А повз ломився крізь хащі і геть лісовий народ.

Мурахи не мали часу на роздум і маячню,

Не мали сумнівів, страху, обмежень і перешкод.

Бо там, у жерлі пожежі, що жадібно жерла ліс,

На димній лінії зіткнення полум’я і життя,

Мурашник тримався твердо, як камінь, що в землю вріс,

Останній форпост, надія, родина і укриття.

А ті, хто майже собою уперто стримував жар,

Стояти мали, допоки не хлине небо дощем.

І перли в вогонь мурахи, мов комарі на ліхтар,

Скарби тягнули на спинах, а потім ще, і іще.

Бо знали, що разом б’єшся – разом і пронесе,

Бо можеш тягнути більше, ніж звичне «що Бог дає».

Про те, що буде з тобою, і як воно буде все,

Подумаєш завтра. Може. А поки віддай своє.

Завжди бракувало часу, того що можеш, і сил.

Але ж бо – злість і надія лишали все осторонь.

Мурахи згорали маршрутом «із тилу – у пекло - в тил».

Проте мурашник тримався. І вже відступав вогонь.

А трохи-но дим розтанув, з’явилися втікачі.

Спитали, - «Агов, ну що тут? І нащо воно було?»

«Ти ж бачиш, - мурашник цілий. Нормально. Тримай ключі».

«А що такий обгорілий?» – «Та, трохи не повезло».

Разом із тими, хто з полум’я вигриз єдиний світ,

Кануть у натовп. Допоки не запанує страх.

Над мурашником небо. Краплі зірок, як піт -

Божевільних , втомлених, добрих, святих мурах…