Йоргос Сеферіс (справжнє ім’я Сеферіадіс) (1900-1971) – перший грецький літератор – лауреат Нобелівської премії з літератури 1963 р.
Сеферіс народився в Смірні (нині Ізмір, Туреччина) в родині відомого адвоката та літератора. Саме наслідуючи батька, тринадцятирічний Йоргос почав складати свої перші вірші. 1914 р., з початком Першої світової війни сім’я Сеферіадіс переїхала до Афін, де майбутній поет закінчив гімназію. У 1918 р. Сеферіс переїхав до Франції, де вступив до Сорбони на юридичний факультет. Він поприятелював з відомими французькими поетами Жюлем Лафоргом і Полем Валері. Перші друковані твори Сеферіса – це переклади з Валері (1928). Сеферіс писав французькою, димотікою (народна «розмовна» грецька мова) та кафаревусою (академічна грецька мова).
У 1926 р. Й. Сеферіадіс вступив на дипломатичну службу, за роки якої служив в Англії, Албанії, Єгипті, Сирії, Туреччині, Лівані. Завершальним етапом його дипломатичної кар’єри була посада посла Греції в Англії.
У 1931 р. вийшла перша збірка поезій Сеферіса «Στροφή» («Строфа»), що відкрила новий напрям у грецькій поезії. Слово «строфа» означає «поворот»: у стародавній грецькій трагедії хор не лише співав, а й пританцьовував – робив поворот, там, де закінчувалася одна ритмічно організована частина його партії – строфа, і починалася інша. Згодом слово «строфа» стало поетичним терміном.
У 1932 р. світ побачила книга віршів «Водоймище», у 1936 р. - поема «Міфічні історії».
Після початку Другої світової війни Сеферіс разом з урядом перебував у вигнанні – на Криті, у Єгипті, Південній Африці, тому наступний цикл його творів вийшов під назвою «Бортовий журнал» (1940,1944, 1955). Наприкінці 1944 р. Сеферіадис повернувся до Афін.
1963 р. Йоргосу Сеферісу була присуджена Нобелівська премія з літератури «за видатні ліричні твори, натхненні почуттям глибокої шани до часів давніх еллінів». Із встановленням у 1967 р. в Греції режиму військової диктатури «чорних полковників», поет відмовився друкуватися на батьківщині. Поезія Сеферіса багато разів перекладалася європейськими мовами.
Пропонуємо до вашої уваги вірш Сеферіса «Квіти каменю»:
Квіти каменю цвітуть перед морем зеленим.
Квіти судини мають з мертвим камінним пульсом,
Квіти каменю вилискують на дощі накрапистому,
Квіти каменю – це найдавніші обличчя світу.
Вони вже тоді замовкли, коли ніхто ще не говорив.
Вони дозволили мені помовчати з ними
Разом з соснами, олеандрами і платанами.
(переклад Івана Драча та Тетяни Чернишової)
Фото з сайту: https://uk.wikipedia.org/
#НобелівськаПремія #цікавіфакти #читайукраїнською
#Календар_МОУНБ #ВизначніДати #Відзначаємо