Опитування

Книжки яких українських видавництв ви хотіли б бачити на полицях нашої бібліотеки!

«Видавництво Старого Лева» - 28.2%
«Фоліо» - 9.2%
«Центр учбової літератури» - 3.5%
«КМ Академiя» - 2.1%
«Вища школа» - 2.1%
«Дух і літера» - 2.8%
«Юрiнком інтep» - 3.5%
«Самміт-Книга» - 4.9%
«Кальварія» - 3.5%
«Навчальна книга «Богдан» - 2.1%
«Видавництво Ліра-К» - 5.6%
«Право» - 12%
Інших видавництв, які не увійшли в перелік - 20.4%

Total votes: 142

Вхід

Віртуальна довідка

Про бібліотеку

Уход за лицом 30 лет. Лучший уход за кожей лица летом. Уход за лицом летом. Йога занятия для начинающих. Быстрые занятия йогой для начинающих видео. Занятия йогой дома. Как сделать макияж. Скажите как сделать макияж глаз дома. Как правильно сделать макияж. Диеты для похудения отзывы. Полезная гречневая диета для похудения. Лучшие диеты для похудения. Эффективные диеты для быстрого похудения. самая быстрая диета для похудения дома. Хорошая диета для быстрого похудения. Хронический гастрит лечение. Быстрое лечение гастрита желудка. Схема лечения гастрита. Имбирный чай для похудения. Полезное имбирное похудение отзывы. Имбирный напиток для похудения рецепт. Домашние упражнения для похудения живота. Большой комплекс упражнений для живота похудения. Упражнения для похудения живота быстро.

Календар

<< < травня 2012 > >>
ПН ВТ СР ЧТ ПТ СБ НД
  1 2 3 4 5 6
8 9 10 11 12 13
14 15 16 17 18 19 20
21 22 23 24 25 26 27
28 29 30 31      

Статистика відвідувань

mod_jvcountermod_jvcountermod_jvcountermod_jvcountermod_jvcountermod_jvcountermod_jvcounter
678
829
2376
19924
1079051

Зараз на сайті

На сайті 398 гостей та немає учасників



Даремно по світу шукати Святіших за їх імена…

Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 

 

Автори: Нірянова Марина Сергіївна, студентка Вознесенського ліцею «Інсайт» та Нірянова Марія Сергіївна, учениця 6-В класу Олександрівської ЗОШ І-ІІІ ст. Вознесенського р-ну.

 

І місце у номінації «Пошукові роботи серед учнівської молоді»

 

 

 

Південь України, так зване Дике Поле, був регіоном, де здавна «гуляли» орди кочовиків. У добу середньовіччя він перейшов у власність Османської імперії. Страх перед «бусурманським» поневоленням відбивав у населення сусідніх областей будь-яке бажання заселяти Північне Причорномор’я та південні степи, не сприяв активізації демографічних процесів. Козацькі зимівники, що з’явились після виникнення Січі та її форпостів впродовж ХVІ– ХVІІІ ст., були чи не єдиними поселеннями на цій території.

 

Отже, внутрішня колонізація, хоч і повільно, але тривала на Півдні уже в добу козацтва. Її прискорення відбулося після приєднання Росії відвойованих у Туреччини Північного Причорномор’я і Криму. Настійна необхідність заселення і швидкого освоєння регіону була обумовлена стратегічними міркуваннями уряду.

 

Певну участь у колонізації краю та його економічному піднесенні брали іноземні переселенці. На початку ХІХ ст. з ініціативи царських властей на Миколаївщині стали створюватись іноземні землеробські колонії. Окремі з них на поч. ХІХ ст. були болгарського походження. А ще з кінця ХVІІІ ст. сюди стали прибувати переселенці з Центральної Європи, головним чином з німецьких держав-князівств. Релігійні утиски представників протестантських сект стали однією з причин міграції до Росії. Іншим чинником були економічні труднощі, що виникали внаслідок феодальних війн та постійних недородів. Частину мігрантів приваблювали урядові пільги. Крім того, в Росію, а, безумовно, і на Україну, прибували й представники заможних станів, які розраховували придбати майже за безцінь чорноземи чи ділянки неорної землі та перетворити їх у великі землеволодіння або промисли. Уряд Російської імперії відшкодовував всі переселенські витрати, забезпечував харчуванням в дорозі й допомагав відшукати вільні земельні території. Крім того, німецькі колоністи звільнялися від усіх податків і земських повинностей, рекрутських наборів і постоїв, їм гарантувалася свобода віросповідання та мови, надавалося відносне самоврядування та гарантувалася державна позика. Кожна сім’я отримала 60 десятин землі у довічне користування з правом передачі її у спадщину.

 

Ми акцентуємо значну увагу на колонізації нашого краю, тому що, по-перше, з нею пов’язано виникнення, залюднення, економічний підйом нашого селища та, вочевидь, і походження його назви. По-друге, іноземна міграція і є предметом даної історичної розвідки. Справа в тому, що одним з колоністів - вихідців із Західної Європи був наш прапрапрадід Григорій Поза. Він займає одне з чільних місць у когорті перших підприємців Вознесенщини, а в Олександрівці – то й поготів. Аналізуючи скупі спогади бабусиної тітки Зінаїди, такі ж свідчення історичних джерел, а також надгробні написи на місці колишнього сімейного склепу, розмірковуємо, що родина Пози прибула сюди ближче до середини ХІХ ст., а можливо, одразу ж у пореформений період. Прабабуся Зіна згадує, що родичі були вихідцями з Німеччини. Проте, на відміну від інших іноземних переселенців, які намагалися осідати компактно і засновувати цілі колонії, Поза поселився у Вознесенську. Тут заклав велике помістя, що слугувало і офісом, і житлом. Згодом подібний житловий комплекс розбудував і в Олександрівці.

 

Безумовно, Позу приваблювали урядові пільги. Крім того, він був або людиною заможною, або роздобув певний первісний капітал і зумів за безцінь придбати земельні ділянки, на яких розгорнув підприємницьку діяльність. Григорію вдалося успішно реалізуватися і в Олександрівці, і у Вознесенську, і на території сучасного Арбузинського району. Він був власником чотирьох млинів (біля Вознесенська, Олександрівки, Южноукраїнська, Семенівки) та крупорушки. Землеробство ніби не було сферою інтересів Пози, а займався він лише борошномельним та крупорушним промислами. Проте його діяльність у будь-якому разі безпосередньо пов’язана із землеробською спеціалізацією краю.

 

У колоніях Поза не поселився: зацікавили береги Південного Бугу із помережаним порогами руслом, яке могло стати помічником у задуманій справі – будівництві водяних млинів. А бездонні поклади граніту Українського кристалічного щита, який виходить на поверхню вздовж річки, були невичерпним джерелом будівельного матеріалу.

 

Досі відвідуємо руїни його «водяника» - поблизу м. Южноукраїнська, що якимось дивом частково уцілів. Ті, порослі мохом та очертами залишки дідівського спадку, мимоволі змальовують в уяві події сивої давнини, гортають сторінки відійшовших у минуле людських доль та їхніх діянь.

 

Розглядаючи його стіни можна впевнитись, якою міцною та якісною була кам’яна викладка того часу. Крізь неї прогриміли паводки, буревії, війна, а вона б досі збереглася, якби не нищівна рука людини. Навіть дерев’яні перекладини – здавалося б дуже тонкі, уже й подекуди дали тріщини – а все ще міцно тримають багатотонну кам’яну вагу. А вік їхній добігає вже чи й не до півтора століття!

 

Устаткування, як тоді повелося, завозилося із-за кордону, де промисловий переворот вступив до завершальної стадії, а тут, на місці, де він лише починався, роздобути необхідні для водяного млина агрегати було досить важко.

 

Уся споруда, разом з прибудовами, розташована біля самого підніжжя суцільної гранітної стіни, що сягає місцями кількох десятків метрів висотою. Відстань від неї до берегових укріплень, що простяглися на сто п’ятдесят – двісті метрів, усього 3-7 метрів. Якби й хотів розширитись більше, то нікуди – далі вода. Ця суцільна рукотворна дамба, складена не з камінців, а з масивних кам’яних брил, виконувала одночасно декілька функцій. По-перше, укріпила, а місцями й створила вузьку прибережну смугу, що ледь не впиралася у гранітну стіну. По-друге, очевидно, стримувала руйнівну силу льодоходів, що в ті часи були дуже інтенсивними, та якимось чином регулювала рівень води. По-третє, разом з бузькими порогами подекуди створювала щось подібне до невеличких водоспадів, що підсилювали швидкість та силу води, що крутила турбіну. Крім того, ці кам’яні укріплення були єдиною дорогою, якою на возах можна було дістатися до млина.

 

Камінь добувався на місці – прямо вздовж гранітного кряжу. Відірвавшись від стіни, плита падала додолу поблизу потрібного місця. Якщо не долітала, її котили чи підпихали з допомогою ломів, жердин та канатів, часто залучаючи до цієї справи й коней. Умови праці тут були більш, ніж екстремальними. Недарма урвисті скелі не раз і хоронили, і калічили «позівських» робітників.

 

Будівельний матеріал для Вознесенського млина Григорія Пози вочевидь завозився з Олександрівського гранкар’єру. Джерела зазначають, що з 1862 року розпочалася відкрита його розробка, а на початку видобувних робіт шліфували граніт шотландці. Проте на 1876 рік у кар’єрі вже не було жодного шотландця.

 

Гадаємо, що Поза міг би бути засновником, власником чи співвласником підприємства. У нього був замісник, шотландець за походженням, який допомагав йому на будівельних об’єктах і, безумовно, знався на азах добування та обробки граніту. Безперечно, це один із згаданих у джерелах шотландців, які працювали у гранкар’єрі. А наша прабабуся в дитинстві із розмов старших родичів чула згадки про шістьох робітників-шотландців у Пози.

 

Є на Олександрівському кладовищі невеличкий комплекс гранітних обелісків, встановлених на місці справжнього родинного склепу, засипаного з приходом радянської влади. На центральній із трьох стел, що датується 1864 роком, англійською мовою викарбувані прізвища шести представників родини Ейседів, переважно чоловічої статі, від тринадцяти місяців до п’ятидесяти років. Усі – вихідці з м. Абердин у Шотландії та з м. Плімут в Англії. Можливо, до 1876 р. шотландці із кар’єру перебралися на будівництво «позівських» млинів. А, можливо, серед них і в живих уже нікого не було, бо родичі свідчать, що протягом одного року багато з них померли від епідемії. Якщо хто й залишився, то швидко забрався звідси назавжди.

 

На стелі зліва німецькою мовою зазначено упокоєну Анну Позе, уроджену Ахтенберг (1812-1877). На плиті справа російською викарбувано імена однорічного Георгія Порсей та трирічної Анни Порсей.

 

Прабабуся Зіна зазначає, що у Григорія Пози одна чи двоє дітей померли у ранньому віці теж від якоїсь хвороби. Чи не вони - Анна та Георгій Порсей? Можливо, прізвище Поза трансформувалося у місцевий діалект як Порсей, або навпаки.

 

Після смерті першої дружини Поза одружився вдруге на гувернантці своїх дітей і виховували вони разом вісьмох дітей, серед яких теж був Григорій. Невідомо хто із Григоріїв – батько чи син – були ініціаторами будівництва на власні кошти школи для дітей незаможних верств у м. Вознесенську. Вона споруджена в 1910-1912 рр. Нині в цьому будинку знаходиться ЗОШ № 7 (до війни тут була школа № 2).

 

Нам, нащадкам Григорія Пози, неймовірно приємні факти його благодійництва. Меценатська царина місцевого масштабу таких підприємців, як Поза. ніби особливо й не помітна, але вона була важливим чинником становлення культурно-освітньої галузі як регіону, так і тогочасної України.

 

Уся підприємницька та громадська діяльність самого Пози та його родини стала дещицею процесу соціально-економічного та культурного розвитку не лише Миколаївщини, України, а підвалин європейської цивілізації. Завдяки таким, як він, і відбувалося у ХІХ – на поч. ХХ ст. становлення того індустріального, а потім і постіндустріального суспільства, плодами якого ми користуємося нині.

 

Ми, прапрапраонучки Пози, живемо в сучасній Україні і вважаємо себе українками. Але у нашій родині були і німці, й молдавани, і поляки. І хіба на родинному поприщі не починалися взаємовплив та взаємозбагачення культур? Українська нація формувалася як політична за рахунок значної кількості національних меншин у її середовищі, до яких належали й наші предки. Наша сім’я і є прикладом отієї полікультурності, що засвідчує історико-культурну належність України, зокрема Миколаївської області до європейської цивілізації. Саме на цьому підґрунті, в першу чергу, починається формування почуття європейської ідентичності, виховання поваги до національної самобутності, культури і історії інших народів у контексті великої й багатогранної загальноєвропейської культури.

 

Ніхто не зупинить історії хід –

 

Будує свій дім Україна.

 

І стверджує нині і Захід, і Схід,

 

Що ми є велика родина.

 

Vyzer O. E-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.   МОУНБ. Всі права застережено