Proceedings of the International scientific and practical conference ―Ukrainian Forum of Scientific Strategies‖ (April 6-8, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. – Kharkiv, Ukraine, 2026. - 275 p.

243 концепції [1, с. 175]. Саме остання складова дедалі частіше визначає внутрішню логіку експозиції, її інтонацію, ритм і смислову напругу. Сучасна кураторська практика працює з виставкою як із простором вироблення значень. Тому вирішальним стає не лише добір матеріалу, а й те, яким чином мистецький досвід переводиться у форму зорового й емоційного переживання. Г. Кенаноглу слушно наголошує, що критичний момент кураторської роботи полягає в умінні дати мистецьким практикам належний вираз у конкретній виставковій формі [2]. Тут куратор уже не зводиться до організатора. Він діє як автор контексту, як режисер погляду, як посередник між твором, культурною пам’яттю та глядачем. Характерним прикладом такого підходу є проєкт «Тіні забутих предків» (2016), реалізований П. Гудімовим. Його значення полягає не лише в апеляції до канонічного для української культури твору, а в самій спробі зібрати довкола нього різнорідні шари мистецького досвіду: літературного, кінематографічного, візуального, документального, біографічного. Куратор працює із явищем, яке вже давно перестало належати лише тексту М. Коцюбинського. Воно розрослося у ширший культурний простір, де поруч існують книжкова графіка, фільм С. Параджанова, сценографічні й костюмні рішення, пам’ять учасників, пізніші художні відгуки. Саме ця багатошаровість і становить головну складність кураторського завдання. У візуальній культурі ХХ століття «Тіні забутих предків» мають справді розгалужене життя. Йдеться насамперед про книжкову графіку, де твір Коцюбинського отримав різні образні прочитання, зокрема у творчості Г. Якутовича та О. Кульчицької. До цього додається кінематографічна версія Параджанова, в якій література, колажне мислення, пластика кадру й перформативна уява режисера зійшлися в один із найпотужніших синтетичних образів української культури ХХ століття [3, с. 87–88]. За таких умов виставка не могла задовольнитися роллю ілюстративного коментаря. Вона вимагала іншої оптики, – такої, що дозволяє не повторювати відоме, а вводити його в нову систему смислових зіткнень.