Proceedings of the International scientific and practical conference ―Ukrainian Forum of Scientific Strategies‖ (April 6-8, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. – Kharkiv, Ukraine, 2026. - 275 p.

244 П. Гудімов означує обраний ним підхід як «методику діалогу» [4, с. 41]. Це визначення видається принциповим. Воно передбачає, що виставка не розгортається як однолінійна розповідь із наперед заданим висновком. Вона рухається як послідовність зустрічей: між текстом і зображенням, між історією й сучасністю, між знанням і враженням, між інституційною пам’яттю та приватним глядацьким досвідом. У такій моделі куратор не стільки пояснює, скільки зіштовхує, підводить, надає речам можливість заговорити в сусідстві одна з одною. Особливого значення в проєкті набуває біографічний підхід. Проте біографія не зводиться до традиційного життєпису митця чи автора. Вона функціонує як спосіб збирання культурного явища в його людському вимірі, як нитка, на яку нанизуються голоси, речі, образи, документи, спогади. Саме тому П. Гудімов говорить про «гіперемоційну», або «кіношну», модель репрезентації, що поєднує кінематографічний та образотворчий досвід [5, с. 41]. Її сутність полягає в тому, що глядач входить у виставку учасником певної емоційної драматургії. Експозиція діє через знання, через темп, паузу, несподіване сусідство матеріалів, через режисуру маршруту й погляду. Важливо й те, що виставковий проєкт спирався на серйозну дослідницьку підготовку. Його підґрунтям стала експедиція на Гуцульщину з метою фіксації спогадів учасників масових сцен фільму, представлення творчих матеріалів митців, які у 1960-х роках працювали над формуванням його візуального середовища, а також показ костюмів, пов’язаних із кінематографічною версією твору. Усе це надавало виставці особливої щільності. Перед глядачем поставала не одна історія і не один шедевр, а культурне поле, в якому пам’ять не застигла, а продовжує рухатися, нашаровуватися, змінювати фокус. Формат проєкту передбачав поєднання різнорідних матеріалів у єдиному експозиційному полі. У цьому полягала і його сила, і його ризик. Виставка легко могла розсипатися на фрагменти, втратити внутрішній нерв, перетворитися на строкатий архів. Проте кураторська стратегія втримала її від цього. П. Гудімов не маскує складності, а навпаки, вводить її в саму тканину