Proceedings of the International scientific and practical conference ―Modern Science and Education‖ (April 10-12, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. – Paris, France, 2026. - 217 p.

26 З теоретичної точки зору важливо окрім широти поняття «партисифікація» відзначити й позитивне його сприймання учасниками процесів розвитку та розгляд як інструменту сталого розвитку муніципалітетів [1]. Залучення громадськості до процесів прийняття рішень у територіальних громадах відбувається переважно у формі публічних слухань, громадських обговорень, електронних консультацій та електронних петицій, фокус-груп та суспільних панелей, онлайн-платформ, бюджетів участі тощо. Поняття «адвокація» українськими вченими та практиками розглядається як захист інтересів (широке розуміння) чи процес обстоювання інтересів та захисту прав громадян, яке здійснюється громадськими інституціями з метою впливу на рішення органів влади (вузьке розуміння). «З професійної точки зору адвокація – це не «голосування серцем» або підтримка ініціативи у соцмережах, а структурований процес, спрямований на конкретну зміну державної політики чи нормативного поля. Адвокація завжди має чітку мету: ухвалення постанови уряду, видачу наказу міністерства, розробку чи внесення змін до законопроєкту, ухвалення місцевого рішення» [2]. У контексті публічного управління адвокацію доцільно розглядати як механізм впливу на владні інституції, їхню політику та публічні практики з метою досягнення змін на місцевому рівні [3, с. 7; 5, с. 109]. Отже, між партисипацією і адвокацією є як спільні риси (форми взаємодії громадянського суспільства із владою), так і відмінності (табл. 1)