Proceedings of the International scientific and practical conference ―Oxford International Science Forum‖ (April 17-19, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. - Oxford, United Kingdom, 2026. - 367 p.

316 зрештою, спільного громадського простору. Доурбанізаційне існування людини кількісно обмежувалося територією, яка була можлива з огляду на інерційність природи, воно було природним, первісним. Людина шукала у своєму середовищі придатні зони та використовувала їх аж до повного вичерпання їхніх ресурсів. Способом збільшення обсягів цих ресурсів або їх поповнення була агресія, спрямована на території сусідів, яка все ще практикується у сучасному світі. Проте, справжня урбанізація – це постійний зв‘язок з територією, завжди з тією самою, без огляду на змінність її потенціалу, це підтримування зв‘язків з територією через безперервне та клопітке пристосування людини, але також постійне перетворення цієї самої території, щоб заново виявити свої та її можливості. Для того, аби так відбувалося, людина мусить постійно заново вивчати та перетворювати територію, простір і в ньому світ природи, а отже, увесь час змінювати і пізнавати себе. Ці дві великі сталі зміни – людини та території – можливі для реалізації лише завдяки людський рефлексії над собою і над середовищем, тобто над самою природою. Без цих розміркувань, знань і креативності людини стосовно себе та середовища будь-яка урбанізація не є можливою. Оскільки архітектори перебувають в урбанізованому світі, їх цікавить усе те, що впливає на просторову форму та середовище існування людини. Для деяких архітекторів, прихильників органічної архітектури, природні форми стають головним натхненням для майбутніх проєктів, незважаючи на те, що ми живемо у вік високих інформаційних технологій, з відповідною для нашого часу архітектурою. Почалося тотальне переосмислення у сфері взаємовідносин людини і природи, що призвело до нового сприйняття архітектури та навколишнього середовища в цілому. Подібна архітектура заснована на органічному методі, концепцією якого є узгодження середовища людини та природи, людського існування як нероздільної частини всього органічного, цілісного на планеті. Термін «органічний» вперше використав Аристотель стосовно живого тіла. Загалом, частіше його використовували щодо частин тіла, які були його