Proceedings of the International scientific and practical conference ―Oxford International Science Forum‖ (April 17-19, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. - Oxford, United Kingdom, 2026. - 367 p.

328 Методологічну основу дослідження становлять культурологічний підхід, що дозволяє розглядати театр як форму міжкультурної комунікації, а також кейс-аналіз, спрямований на вивчення конкретних практик репрезентації українського театру за кордоном. Виклад основного матеріалу. Повномасштабна війна суттєво трансформувала функціональну природу українського театру, посиливши його роль як інструменту суспільної рефлексії та міжкультурної комунікації. Театр сьогодні не лише репрезентує художні образи, а й виконує функцію свідчення – фіксує досвід війни, травми та спротиву, що стає зрозумілим і релевантним для європейської аудиторії [1]. У цих умовах особливої ваги набуває культурна дипломатія. Важливу роль у просуванні українського театру за кордоном відіграє Український інститут, який сприяє інтеграції українських митців у європейський культурний простір. Водночас, на мою думку, визначальним є не лише інституційний рівень, а й ініціативність самих митців, які часто самостійно вибудовують міжнародні зв‘язки, реагуючи на запит європейського суспільства на український досвід [3]. Характерною рисою сучасного етапу є також переорієнтація на європейського глядача. Це проявляється у зміні естетичних стратегій: використанні універсальних сценічних форм, активному застосуванні перекладу та субтитрування, а також у прагненні до більш зрозумілої комунікації складних історичних і політичних контекстів. Проте така адаптація, на мою думку, створює певний ризик спрощення змісту або втрати культурної специфіки, що є важливим викликом для митців [4]. Суттєвою ознакою сучасного театрального процесу є мобільність. Значна частина українських театральних проєктів реалізується за межами країни у форматі резиденцій, копродукцій або тимчасових творчих об‘єднань. Це формує нову модель – транслокального театру, який існує в кількох культурних просторах одночасно. Саме ця модель, на мою думку, є ключовою для розуміння інтеркультурної рецепції, оскільки передбачає не лише репрезентацію, а й співтворення культурного продукту [5].